МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З ПИТАНЬ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З ПИТАНЬ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ
 
 
(службу в органах місцевого самоврядування)
 
Особи, які вперше зараховуються (приймаються, обираються) на державну службу, або в органи місцевого самоврядування, складають Присягу і підписують її текст, який зберігається за місцем роботи. Про прийняття Присяги робиться запис у трудовій книжці.
Слід зазначити, що особа набуває статусу державного службовця з моменту прийняття рішення про зарахування її на посаду, незалежно від того, прийняла вона Присягу чи ні, а також чи присвоєно їй ранг і чи попереджено її про встановлені ст. 5 Закону України “Про боротьбу з корупцією” обмеження (пункт 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 р.
№ 13 “Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією”). Після призначення (обрання) кандидата на посаду державного службовця на нього оформляється особова справа.
При вивченні документів кандидата на посаду державного службовця слід приділити особливу увагу з’ясуванню питань, чи є обставини, що перешкоджають перебуванню претендента на державній службі, а саме:
чи не заборонено кандидату на посаду державного службовця (у зв’язку з вчиненням цією особою корупційного діяння) займати посади в державних органах та їх апараті протягом певного періоду часу або балотуватися на виборні посади в державні органи;
чи не має кандидат непогашену і не зняту у встановленому законом порядку судимість;
чи не буде кандидат на посаду у разі прийняття на державну службу безпосередньо підпорядкованим або підлеглим особам, які є його близькими родичами.
Перед формуванням особової справи претендента на посаду державного службовця потрібно також перевірити наявність на цього працівника (у випадку звільнення його у минулому) справи в поточному архіві (наказ Головного управління державної служби України від 5 липня 1998 р. № 24 “Про затвердження методичних рекомендацій щодо застосування Порядку ведення особових справ державних службовців в органах виконавчої влади та зразків оформлення документів особових справ”). Якщо така справа є, то передусім необхідно ознайомитися з датою й причиною звільнення працівника (про це в особовій картці робиться відповідний запис).
3.3. При вивченні матеріалів зазначеної особової справи при прийманні кандидата на посаду державного службовця, який вже перебував на державній службі, особливу увагу слід звернути на такі документи:
1) особова картка (форма №П-2ДС) з відповідними додатками, або інші, встановлені законодавством форми;
2) відомості про доходи, зобов’язання фінансового характеру та майновий стан претендента і членів його сім’ї;
3) подання про призначення на посаду. Зокрема, у поданні зазначаються займана на час подання посада, на яку посаду рекомендувався претендент (для заступників керівників - її функціональний напрям), ділові та інші якості працівника, відомості про перебування особи під слідством або наявність судимості;
4) копії указів, постанов, наказів, розпоряджень органів вищого рівня про призначення (рішень про обрання) на посаду (у випадках, передбачених законодавством) або про переміщення на іншу посаду, звільнення з посади. У наказі (розпорядженні) про призначення або звільнення працівника вказуються, зокрема, підстави призначення (звільнення). Зазначені відомості про призначення, переведення на іншу посаду та про звільнення працівника також містяться у його трудовій книжці;
5) матеріали службового розслідування, дані про накладення та зняття стягнення.
6) матеріали проведених професійних атестацій, характеристики.
3.4. З метою контролю за одержанням доходів і їх витрачанням особами, які претендують на зайняття посад державних службовців, у наданих цими особами відомостях про доходи, зобов’язання фінансового характеру та майновий стан (деклараціях про доходи) необхідно звертати особливу увагу на джерела походження та розмір сум, використаних декларантами на придбання майна, оплату виконаних робіт чи наданих послуг.
Основні розділи та відомості фінансового характеру, які відображуються в деклараціях про доходи, наведені в Методичних рекомендаціях щодо заповнення державними службовцями та особами, уповноваженими на виконання функцій держави, “Декларації про доходи, зобов’язання фінансового характеру та майновий стан державного службовця та особи, яка претендує на зайняття посади державного службовця, щодо себе та членів своєї сім’ї”, затверджених наказом Мінфіну від 09.04.2001 № 175.
При цьому особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця третьої - сьомої категорій, в тому числі в органах місцевого самоврядування, подає за місцем майбутньої служби відомості про доходи та зобов’язання фінансового характеру, в тому числі і за кордоном, щодо себе і повнолітніх членів своєї сім’ї, які безпосередньо постійно проживають з нею та ведуть спільне господарство, розподіляють доходи рівно між собою.
Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця першої і другої категорій, в тому числі в органах місцевого самоврядування, крім зазначених відомостей повинна подати також відомості про належні їй та членам її сім’ї нерухоме та цінне рухоме майно, вклади у банках і цінні папери (ст. 13 Закону України “Про державну службу” та ст. 13 Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування”).
3.5. При прийнятті кандидата на посаду державного службовця І або ІІ категорії (призначення на яку здійснює Президент України або Кабінет Міністрів України) Глава Секретаріату Президента України або Міністр Кабінету Міністрів України дає доручення Головному управлінню державної служби України за участю Державної податкової адміністрації України, Міністерства внутрішніх справ України і Служби безпеки України провести обов’язкову спеціальну перевірку відомостей, що подає кандидат на зайняття зазначеної посади, за наявності письмової згоди останнього. В разі відсутності такої згоди перевірка не проводиться і питання про призначення даної особи на відповідну посаду не розглядається.
 
 
 
4.1. Основними заходами протидії корупції та здійснення антикорупційного контролю є:
спостереження за поведінкою, службовими контактами державних службовців тощо;
періодичне вивчення документів щодо діяльності державного службовця за певний період часу;
визначення кола посадових осіб та громадян, з якими державний службовець з корисливих спонукань контактує в процесі роботи, встановлення осіб, з якими такі контакти здійснюються систематично;
проведення співбесід з державним службовцем, його керівником, колегами органу виконавчої влади з певного кола питань;
проведення планових перевірок діяльності державного службовця, оцінка законності та обґрунтованості його дій;
аналіз даних оперативного, статистичного та інших видів обліку;
моніторинг конкретних управлінських процедур, прийняття рішень, у зв’язку з якими найчастіше здійснюються корупційні правопорушення, поведінки посадових осіб, які відіграють певну роль у прийнятті таких рішень.
Систематичне та ефективне здійснення антикорупційних контрольних заходів дозволяє вирішувати наступні завдання:
встановлювати на всіх стадіях проходження державної служби осіб, які виявляють схильність до вчинення корупційних діянь, своєчасно проводити з ними попереджувальну роботу;
виявляти факти вчинення корупційних діянь і вживати передбачені законом заходи щодо винних осіб;
визначати управлінські процедури, в ході яких найчастіше здійснюються корупційні правопорушення, та розробляти більш надійні та ефективні засоби контролю за їх здійсненням;
за результатами узагальнення досвіду здійснення антикорупційних заходів розробляти та вносити пропозиції щодо усунення правових норм, організаційних та матеріально-технічних умов, які сприяють вчиненню корупційних діянь, вдосконалення антикорупційного законодавства.
4.2. З метою здійснення контролю за дотриманням державним службовцем антикорупційного законодавства у службових відносинах з громадянами, представниками підприємств, установ та організацій слід особливу увагу звертати на з’ясування питань, чи державний службовець:
не керується при виконанні своїх посадових обов’язків власними політичними поглядами на шкоду інтересам служби. Державні службовці згідно з п. 7 наказу Головдержслужби від 23 жовтня 2000 р. № 58
“Про затвердження Загальних правил поведінки державного службовця” можуть брати участь у політичній чи іншій громадській діяльності лише поза межами їх службових обов’язків і в поза робочий час;
не надає будь-яких переваг та не виявляє корисливу прихильність у стосунках з окремими фізичними і юридичними особами, політичними партіями;
не проявляє упередженість при прийнятті певних рішень під час виконання своїх службових обов’язків;
не проявляє свавілля або байдужість до правомірних звернень та вимог громадян, їх об’єднань, а також юридичних осіб, не допускає проявів бюрократизму, відомчості та місництва, не поводиться таким чином, що дискредитує орган державної влади або ганьбить репутацію державного службовця;
при виконанні своїх повноважень забезпечує раціональність, ефективність та економність використання матеріальних та фінансових ресурсів, які йому доручені;
своєчасно і точно виконує рішення органів державної влади чи посадових осіб, розпорядження і вказівки своїх керівників;
діє в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець має невідкладно в письмовій формі повідомити про це керівнику, який дав доручення, а в разі наполягання на його виконанні - повідомити вищу за посадою особу або відповідні компетентні правоохоронні органи, що ведуть боротьбу з корупцією;
не використовує довірену йому державну таємницю, іншу інформацію з обмеженим доступом, установлену законами України “Про інформацію” та “Про державну таємницю”, для власного інтересу або інтересу інших осіб шляхом порад чи рекомендацій;
не сприяє, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у провадженні ними підприємницької діяльності, а також в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою одержання за це для себе, своїх родичів або інших осіб матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;
не займається підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, не виступає повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому він працює, а також не виконує роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);
не входить самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств, організацій, спілок, об’єднань, що провадять підприємницьку діяльність;
не відмовляє фізичним і юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, не затримує її навмисно, не надає недостовірну чи неповну інформацію;
не сприяє, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам – учасникам процедур закупівель у досягненні перемоги всупереч вимогам Закону України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”;
не відмовляє у видачі або не затримує підготовку та видачу фізичним або юридичним особам передбачених законодавством довідок, посвідчень, інших документів;
не вимагає (не приймає) від фізичних і юридичних осіб подарунки, послуги чи будь-які інші переваги, які є чи можуть виглядати як винагорода за рішення чи дії, що належать до його службових обов’язків;
не сприяє, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у проведенні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою одержання за це для себе, своїх родичів або інших осіб матеріальних благ, послуг, пільг чи інших переваг;
не втручається, використовуючи своє службове становище, у діяльність інших органів чи посадових осіб з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень;
не виступає повіреним третіх осіб у справах органу державної влади, в якому він працює, або органів державної влади, підприємств, установ і організацій, діяльність яких контролює;
не надає незаконні переваги фізичним або юридичним особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень.
Слід також перевірити наявність у державного службовця конфлікту інтересів, тобто наявність у нього власних інтересів, пов’язаних з його родиною, близькими родичами, друзями, особами та організаціями, з якими він має або мав спільні ділові чи політичні інтереси, що не узгоджуються з інтересами служби, впливають або можуть впливати на неупереджене та об’єктивне виконання службових обов’язків. Будь-який з таких конфліктів має бути вирішений до прийняття на державну службу чи призначення на нову посаду.
Державний службовець повинен суворо дотримуватись обмежень і заборон, передбачених антикорупційним законодавством та законами України “Про державну службу” та “Про боротьбу з корупцією”, уникати дій, які можуть бути сприйняті як підстава підозрювати його в корупції. Своєю поведінкою він має демонструвати, що не терпить будь-яких проявів корупції, відмітає пропозиції про незаконні послуги, чітко розмежовує службу і приватне життя, при найменших ознаках корумпованої поведінки інформує свого керівника або державний орган вищого рівня.
4.3. Для здійснення фінансового контролю відповідно до Закону України “Про боротьбу з корупцією” передбачається щорічне декларування доходів державними службовцями та іншими особами, уповноваженими на виконання функцій держави. Зокрема, зазначені особи мають щорічнодо 15 квітня в установленому порядку та за встановленою формою (у вигляді декларації) подати повні і правдиві відомості (щодо себе і членів своєї сім’ї) про доходи, зобов’язання фінансового характеру та майновий стан.
Відомості про доходи та зобов’язання фінансового характеру, в тому числі і за кордоном, щодо себе і членів своєї сім’ї щорічно подають державні службовці першої - сьомої категорій та посадові особи органів місцевого самоврядування першої - сьомої категорій. Також щорічно державним службовцем першої і другої категорій, в тому числі в органах місцевого самоврядування, подаються відомості про належні йому та членам його сім’ї нерухоме та цінне рухоме майно, вклади у банках і цінні папери.
Відомості про доходи, цінні папери, нерухоме та цінне рухоме майно і вклади у банках Президента України, Голови Верховної Ради України та його заступників, голів постійних комісій Верховної Ради України та їх заступників, народних депутатів України, Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голови та членів Конституційного Суду України, Голови та суддів Верховного Суду України, Голови та суддів вищого спеціалізованого суду України, Генерального прокурору України та його заступників і членів їх сімей підлягають щорічній публікації в офіційних виданнях державних органів України.
Порядок подання, зберігання і використання цих відомостей встановлюється Кабінетом Міністрів України. Декларації про доходи зберігаються в особових справах за місцем служби і використовуються під час вирішення питання про прийняття на державну службу, просування по службі або її припинення.
Крім того, в разі відкриття валютного рахунку в іноземному банку державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, зобов’язана у десятиденний строк письмово повідомити про це податкову службу із зазначенням номера рахунку і місцезнаходження іноземного банку.
Форма Декларації про доходи, зобов’язання фінансового характеру та майновий стан державного службовця та особи, яка претендує на зайняття посади державного службовця, щодо себе та членів своєї сім’ї, затверджена наказом Мінфіну України від 06.03.1997 № 58 і зареєстрована у Міністерстві юстиції України 31.03.1997 за № 104/1908, складається із шести розділів. Методичні рекомендації щодо заповнення державними службовцями та особами, уповноваженими на виконання функцій держави, декларації про доходи, зобов’язання фінансового характеру та майновий стан щодо себе та членів своєї сім’ї” затверджені наказом Мінфіну від 09.04.2001 № 175.
Під час заповнення декларації про доходи державних службовців слід звертати увагу на такі відомості:
Розділ II. Доходи, одержані (нараховані) з джерел в Україні та за її межами за рік.
Пункт 1. У першому пункті цього розділу зазначається загальна сума сукупного доходу, нарахованого декларанту у звітному році за місцем його основної роботи (служби), не за місцем основної роботи (служби), в тому числі з джерел за межами України.
До складу відомостей, які записуються у пункті першому розділу II, зокрема включається: заробітна плата, премії, надбавки, винагороди, пенсії, стипендії, а також доходи, перелічені у пунктах 1.1-1.7 (нижче наведений зміст цих пунктів). З’ясування розміру одержаної пенсії у звітному періоді можна здійснити у відділі соціального захисту за місцем проживання.
Кошти, які були одержані декларантом у звітному році для здійснення витрат під час відрядження, в тому числі за кордон, а також кошти, отримані ним у рахунок відшкодування витрат на відрядження безпосередньо від установ, організацій чи осіб, які приймали декларанта (членів його сім’ї) за кордоном, включаючи суми одержаних стипендій під час стажування за кордоном, до складу доходів, що відображаються у цьому розділі декларації, не включаються.
Пункт 1.1. У цьому пункті зазначаються суми отриманих дивідендів, процентів, роялті.
До дивідендів не включаються виплати юридичної особи, пов'язані із зворотним викупом акцій, часток (паїв), раніше емітованих такою юридичною особою. Ці виплати відображаються у пункті 1.6 другого розділу декларації.
Пункт 1.2. У цьому пункті зазначається матеріальна допомога, подарунки, пожертвування, безповоротна позика, в тому числі виплати одержані під час перебування за кордоном або з іноземних держав.
Пункт 1.3. У пункті 1.3 зазначаються суми страхового відшкодування і страхові суми, одержані декларантом внаслідок настання страхового випадку за договорами добровільного і обов’язкового страхування.
Пункт 1.4. У цьому пункті зазначаються доходи, одержані у вигляді авторської винагороди (гонорару).
Пункт 1.5. У пункті 1.5 повідомляється про оподатковуваний (чистий) дохід від здійснення підприємницької і незалежної професійної діяльності.
Пункт 1.6. У пункті 1.6 зазначаються доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав (дивись пункт 1.1).
Пункт 1.7. У цьому пункті записуються відомості про основну і додаткову заробітну плату, премії, надбавки, винагороди.
Розділ III. Зобов’язання фінансового характеру, в тому числі за кордоном за рік.
У пунктах 1-5 розділу III зазначаються зобов’язання щодо сплати внесків (платежів), виконані (здійснені) декларантом у звітному році на користь інших юридичних і фізичних осіб внаслідок укладання договорів (прийняття і виконання зобов’язань), зазначених у цьому розділі.
Пункт 1. У пункті 1 зазначається розмір сплачених внесків за договорами добровільного страхування. За необхідності розмір здійснених внесків можна уточнити в страховій організації, яка видала страховий поліс відповідно до укладеного договору.
Пункт 2. У пункті 2 зазначається розмір внесків, спрямованих у звітному році на додаткове (недержавне) пенсійне забезпечення (платежі на іменні пенсійні рахунки), відповідно до укладених договорів з недержавними пенсійними фондами.
Пункт 3. У пункті 3 повідомляється про сплачені протягом звітного періоду платежі за договорами позики (за одержані декларантом кошти або майно у позику, як основної суми позики, а також відсотків і фіксованих сум на цю позику).
Пункт 4. У пункті 4 зазначається фактичний розмір коштів, сплачених декларантом протягом звітного періоду за договорами найму (оренди) будь-якого майна у юридичних чи фізичних осіб, зокрема плата за користування житлом (квартирна плата) і плата за комунальні послуги згідно з договором найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду, якщо квартира не приватизована.
Пункт 5. У пункті 5 зазначається фактичний розмір коштів, сплачених декларантом протягом звітного періоду юридичним і фізичним особам за зобов'язаннями на утримання майна, яке знаходиться у приватній власності декларанта (членів його сім’ї). Наприклад, членські внески і платежі за зберігання автомобіля у гаражному кооперативі, платежі (плата за користування жилим приміщенням і комунальні послуги) згідно з договором на утримання приватизованої квартири.
Розділ IV. Відомості про нерухоме майно, що знаходиться у приватній власності.
У розділі IV декларант зазначає загальну площу (метрів квадратних) нерухомого майна, якщо таке майно знаходиться у його приватній власності внаслідок купівлі (приватизації, успадкування, дарування, міни, розподілу майна підприємств і організацій між засновниками і учасниками). Площа будинків (квартир) зазначається на підставі даних бюро технічної інвентаризації. Площа земельної ділянки зазначається на підставі документів (актів) про її відведення.
Розділ V. Відомості про транспортні засоби, що знаходяться в приватній власності
У розділі V декларант перелічує марку, модель та об’єм двигуна кожного транспортного засобу, яким він має у приватній власності, внаслідок купівлі (успадкування, дарування, розподілу майна підприємств і організацій між засновниками і учасниками). Відомості про транспортні засоби записуються на підставі даних технічних паспортів. Інформацію отримати з цього питання можна в органах, де зареєстровані транспортні засоби.
Розділ VI. Відомості про вклади у банках, цінні папери та інші активи
Пункт 1. У пункті 1 розділу VI показується загальний розмір (сума) номінальної вартості усіх видів цінних паперів, які були придбані (куплені або одержані як подарунок, або внаслідок персоніфікації) декларантом протягом звітного періоду.
Пункт 2. У пункті 2 декларантом зазначається розмір внесків (паїв) до статутних (пайових) фондів підприємств (установ, організацій), включаючи суми, які були відчужені ним (продані) у цей період.
Пункт 3. У пункті 3 зазначається сума грошових коштів на рахунках (ощадних, депозитних, поточних, анонімних) у банках та інших фінансово-кредитних установах в Україні та за її межами. При цьому зазначається назва банку (установи), його адреса, види і номери рахунків (вкладів). Ці відомості зазначаються станом на 1 січня року, що настає за звітним (31 грудня).
4.4. Ротація кадрів (періодичне переміщення працівників як по вертикалі, так і по горизонталі) на окремих посадах державних службовців, пов’язаних з підвищеним ризиком корупції, та однорівневе переміщення посадових осіб є невід’ємними складовими системи роботи з кадрами у сфері державної служби. Періодична ротація кадрів сприятиме запобіганню проявам корупції серед державних службовців, особливо на посадах, які за характером виконуваної роботи і наданих повноважень пов’язані з підвищеним ризиком корупції.
Ротація кадрів державних службовців повинна здійснюватися відповідно до законодавства шляхом переміщення по службі в одному державному органі, переведення до іншого державного органу чи в іншу місцевість за згодою працівника.
При посадовому переміщенні державного службовця слід враховувати не лише його професійну підготовку та результативність роботи, а й оптимальне поєднання інтересів державного органу та державного службовця. Ця робота повинна тісно пов’язуватися з проведенням щорічної оцінки діяльності державних службовців, їх атестації, формуванням та використанням кадрового резерву.
При цьому при формуванні кадрового резерву слід відмовитися від практики складання списків резерву на посади керівників державних органів діючими керівниками цих органів. Пропозиції щодо резерву на посади, призначення на які здійснюється органами вищого рівня, доцільно розглядати спеціальними комісіями, створеними при цих органах.
Необхідно забезпечити постійну роботу з працівниками, зарахованими до кадрового резерву: складання та виконання особистих річних планів, стажування, залучення до розгляду відповідних питань, проведення перевірок, службових розслідувань тощо, а також запровадити спеціальні перевірки щодо осіб (за їх згодою), яких пропонують на відповідальні посади.
 
 
ІІІ. Заходи антикорупційного контролю під час реалізації управлінської діяльності.
 
5.1. Антикорупційний контроль як один із способів забезпечення законності полягає в тому, що суб’єкт контролю має здійснювати облік та перевірку того, як контрольований об’єкт виконує покладені на нього завдання та реалізує свої функції щодо протидії корупції серед державних службовців під час реалізації управлінської діяльності у сфері (далі – антикорупційний контроль).
5.2. Антикорупційний контроль поділяється на державний та громадський.
Державний контроль здійснюється всіма органами держави в межах своєї компетенції і полягає в забезпеченні додержання всіма державними службовцями законів України “Про державну службу”, “Про боротьбу з корупцією” та іншого антикорупційного законодавства, а також етики поведінки державного службовця.
Громадський антикорупційний контроль знаходить свій прояв в діяльності громадських організацій та об’єднань, засобів масової інформації, у зверненнях, заявах (в т.ч. скаргах) громадян щодо фактів корупційних проявів серед державних службовців під час реалізації ними управлінської діяльності.
5.3. До субєктів здійснення заходів антикорупційного контролю належать:
вищі органи державної влади України (Президент України, Верховна Рада України та Кабінет Міністрів України);
органи державної виконавчої влади певної галузі та вищі органи державної виконавчої влади цієї галузі, а також їх посадові особи в межах своєї компетенції щодо конкретної сфери управлінської діяльності або окремих державних службовців;
органи державної виконавчої влади певної галузі та органи державної виконавчої влади, а також їх посадові особи, які наділені правом здійснювати надвідомчий (функціональний) державний контроль за певним видом діяльності у різних сферах державного управління (фінансовий, податковий, санітарний тощо) щодо конкретного виду управлінської діяльності;
органи місцевого самоврядування;
правоохоронні органи (прокуратура, СБУ, МВС, податкова міліція та інші);
громадські організації (об’єднання), засоби масової інформації;
громадяни.
5.4. Основними формами спільного здійснення такого контролю є:
постійне інформування щодо виявлених одним з органів причин та умов корупції в даній сфері;
проведення спільних перевірок стану дотримання законодавства щодо протидії корупції в даній сфері;
розробка спільних правових та організаційних заходів щодо протидії корупції в даній сфері;
передача правоохоронним органам матеріалів про конкретні факти вчинення корупційних правопорушень для притягнення винних до встановленої законом відповідальності.
5.5. З метою забезпечення ефективності та дієвості антикорупційного контролю суб’єкти його здійснення повинні дотримуватися наступних вимог:
здійснювати контроль своєчасно, безперервно, регулярно і систематично та в повному обсязі;
забезпечувати об’єктивність при проведенні контролю, сприяти формуванню особистої відповідальності й дисципліни;
здійснювати контроль оперативно, дієво і гласно на всіх етапах управлінської діяльності.
IV. Вжиття передбачених законом заходів у разі порушення державним службовцем етики поведінки, законів України Про державну службу”, Про боротьбу з корупцією”, вчинення корупційного злочину
 
6.1. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Виходячи із Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року, тлумачити зазначену норму необхідно так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або обмежують права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
6.2. У випадку виявлення фактів недодержання державними службовцями законів України “Про державну службу”, “Про боротьбу з корупцією”, іншого антикорупційного законодавства та етики поведінки може бути призначено службове розслідування, порядок проведення якого затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 р. № 950.
Відповідно до зазначеного Порядку службове розслідування стосовно державних службовців проводиться в наступних випадках:
у разі невиконання або неналежного виконання ними службових обов’язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об’єднанню громадян;
у разі недодержання ними законодавства про державну службу, про боротьбу з корупцією, порушення етики поведінки;
на вимогу державного службовця з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.
За анонімними повідомленнями, заявами та скаргами службове розслідування не проводиться.
Рішення щодо проведення службового розслідування приймається вищими посадовими особами України, Першим віце-прем’єр-міністром України, керівником державного органу (посадовою особою), що призначив на посаду державного службовця, стосовно якого має проводитися службове розслідування, керівником органу, в якому працює державний службовець.
Головдержслужба може проводити службові розслідування за дорученням вищих посадових осіб України та Першого віце-прем’єр-міністра України, а у разі безпосереднього звернення до Головдержслужби державного службовця рішення щодо проведення службового розслідування приймається керівником Головдержслужби.
Службове розслідування проводиться з відстороненням державного службовця від виконання повноважень за посадою або без такого відсторонення. Рішення про відсторонення приймається за поданням голови комісії з проведення службового розслідування керівником державного органу, в якому працює службовець.
За державним службовцем на час відсторонення від виконання повноважень за посадою зберігається заробітна плата.
6.3. Стаття 4 Закону України “Про боротьбу з корупцією” визначає органи, що ведуть боротьбу з корупцією, зокрема, відповідні підрозділи Міністерства внутрішніх справ України, податкової міліції, Служби безпеки України, органів прокуратури України, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, а також інші органи та підрозділи, що створюються для боротьби з корупцією згідно з чинним законодавством.
Відповідно до Положення про Головне управління державної служби України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2007 р. № 1180, одним із суб’єктів, що здійснює заходи, спрямовані на запобігання проявам корупції, є Головдержслужба України.
Необхідно звернути увагу, що Законом України від 3 березня 2005 року № 2459-ІV внесено зміни до Закону України “Про боротьбу з корупцією”, яким вилучено норму щодо притягнення державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування до дисциплінарної відповідальності за скоєні адміністративні порушення.
6.4. Порядок адміністративного провадження у справах про корупційні діяння або інші правопорушення, пов’язані з корупцією, а також виконання постанов про накладення адміністративних стягнень визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення, за винятком положень, встановлених Законом України “Про боротьбу з корупцією”.
Протокол про вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією, складається відповідними уповноваженими органами, а у разі, коли факт вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією, що не містить складу злочину, встановлено прокурорською перевіркою чи попереднім слідством, - також слідчим або прокурором.
При цьому підставою для складання протоколу є достатні дані, які свідчать про наявність в діянні особи ознаки корупційного діяння або іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією.
Орган дізнання в разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи з підстав, передбачених чинним законодавством, за наявності в діянні особи ознак корупційного діяння або іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією, зобов’язаний у триденний строк надіслати матеріали перевірки або попереднього розслідування, що стосується корупційного діяння чи іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією, до відповідного уповноваженого органу.
Відповідно до діючого законодавства протокол про вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією, разом з матеріалами перевірки у триденний строк з моменту його складення надсилається до районного (міського) суду за місцезнаходженням органу, який склав цей протокол. Адміністративне стягнення за корупційні діяння або інші правопорушення, пов’язані з корупцією, може бути накладено не пізніш як через шість місяців з дня його вчинення. Розгляд адміністративних справ про корупційні діяння або інші правопорушення, пов’язані з корупцією, здійснюється відповідними судами у п’ятнадцятиденний строк з часу їх надходження до суду. Строк розгляду адміністративних справ про корупційні діяння призупиняється судом у випадках, коли особа, на яку складено адміністративний протокол про корупційні діяння, умисно ухиляється від явки до суду чи з поважних причин не може туди з’явитися (захворювання, від’їзд у відрядження чи на лікування, перебування у відпустці тощо).
Постанова суду про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за корупційні діяння або інші правопорушення, пов’язані з корупцією, у триденний строк направляється відповідному державному чи виборному органу для вирішення питання згідно з чинним законодавством.
Таким чином, постанова суду засвідчує, що особою, уповноваженою на виконання функцій держави, недотримуються вимоги, пов’язані із проходженням державної служби, передбачені ст. 16 Закону України “Про державну службу”, в частині вчинення дій, передбачених ст. 1 і 5 Закону України “Про боротьбу з корупцією”, або ст. 13 Закону України “Про державну службу” в частині порушення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, вимог щодо декларування доходів (неподання або подання неповних чи неправдивих відомостей про доходи та зобов’язання фінансового характеру).
Отримавши таку постанову суду, яка набрала законної сили відповідно до законодавства, керівник державного органу, де працює особа, уповноважена на виконання функцій держави, яка здійснила корупційні діяння, відповідно до пунктів 2 і 7 ст. 30 Закону України “Про державну службу”, видає наказ про припинення державної служби такою особою.
У випадку неподання державним службовцем в установлений термін відомостей про доходи, зобов’язання фінансового характеру та майновий стан щодо себе та членів своєї сім’ї, передбачених ст. 13 вказаного Закону, необхідно скласти відповідний акт та відібрати пояснення в особи, яка порушила вимоги фінансового контролю. На підставі зазначених документів керівник органу відповідно до пункту 7 ст. 30 вказаного Закону має прийняти рішення щодо припинення такою особою державної служби.
У трудову книжку працівника вноситься запис щодо припинення державної служби відповідно до п. 2 ст. 30 Закону України “Про державну службу” або припинення державної служби згідно з п. 7 ст. 30 вказаного Закону відповідно.
Державна служба припиняється, зокрема, у разі виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (ст. 12 Закону України “Про державну службу”). Стаття 12 зазначеного Закону передбачає, що не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які зокрема, мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади.
Підставою для припинення державної служби є, зокрема, набрання законної сили вироком суду, яким державного службовця засуджено до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи.
6.5. Особливості дисциплінарної відповідальності встановлені у ст. 14 Закону України “Про державну службу”. Дисциплінарні стягнення до них застосовуються за невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби, а також за вчинки, які порочать їх як державних службовців або дискредитують державний орган, в якому вони працюють.
До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу:
попередження про неповну службову відповідність;
затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.
 
 
V. Типові порушення вимог нормативно-правових актів з питань проходження державної служби та запобігання проявам корупції
 
9.1. Під час проведення перевірок в органах державної влади мають місце порушення та недоліки в організації роботи: Зокрема:
1) при плануванні роботи органу:
відсутня єдина система перспективних, поточних та оперативних планів роботи;
пропозиції до плану роботи подаються з порушенням визначених термінів;
участь у формуванні планів роботи органу приймають не всі структурні підрозділи. Інколи їх кількість становить менше 50 % від загальної кількості структурних підрозділів;
відсутні звіти про виконання планів роботи.
2) при підготовці і проведенні засідань колегій:
відсутність пропозицій структурних підрозділів при формуванні плану засідань колегії;
неналежна підготовка матеріалів до засідання колегії: довідок, проектів рішень, протоколу, порядку денного;
недостатня якість змістовної частини прийнятих рішень.
3) при підготовці і проведенні апаратних нарад:
низький рівень організації та підготовки матеріалів до апаратних нарад.
9.2. Під час проведення перевірки в органах виконавчої влади мають місце недоліки та порушення вимог нормативно-правових актів з питань державної служби, а саме:
порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.02 № 169;
загального порядку проведення іспиту кандидатів на заміщення вакантних посад державних службовців, затвердженого наказом Головдержслужби України та Української Академії державного управління при Президентові України від 10.05.02 № 30/84, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.05.02 за № 446/6734;
положення про формування кадрового резерву для державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.01 № 199;
положення про ранги державних службовців;
примірної інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.97 № 1153;
порядку ведення особових справ державних службовців в органах виконавчої влади;
інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників;
постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.06 № 268 “Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів” в частині встановлення надбавок.
Вбачаються порушення законодавства про державну службу в частині прийняття на державну службу на підставі наданої недостовірної інформації про освіту та недотримання порядку погодження призначення на посаду.
В окремих питаннях, пов’язаних з кадровими призначеннями, мають місце ознаки порушення вимог антикорупційного законодавства.
9.3. Місцевими органами виконавчої влади та місцевого самоврядування ще не в повній мірі вживаються заходи до забезпечення протидії корупції, виявлення та подолання її передумов і наслідків. Причиною такого стану є неповнота контролю за практичною реалізацією організаційних заходів стосовно запобігання проявам корупції в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування, поверхневий підхід до аналізу викритих та задокументованих фактів й механізмів скоєння корупційних діянь.
Керівниками органів виконавчої влади в більшості випадків не розглядаються питання щодо припинення державної служби працівників, які порушили вимоги антикорупційного законодавства, згідно зі статтею 30 Закону України “Про державну службу”.
Мають місце випадки недодержання вимог статтей 16 та 30 Закону України “Про державну службу”, згідно яких вчинення державним службовцем дій, передбачених статтями 1 і 5 Закону України “Про боротьбу з корупцією”, є безумовною підставою припинення державної служби.
У порушення вимог Указу Президента України від 06.02.03 № 84/2003 “Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією” не надано принципової оцінки роботі керівників, які несуть персональну відповідальність за організацію боротьби з корупцією, їх спроможність виконувати покладені на них завдання, не визначено.
Подібна практика продовження державної служби особами, винними у вчиненні корупційних діянь, характерна як для місцевих органів виконавчої влади, так і для органів місцевого самоврядування. При цьому нехтуються вимоги статті 79 Закону України “Про місцеве самоврядування”, за якими повноваження сільського, селищного, міського голови можуть бути достроково припинені, якщо він порушує Конституцію або закони України, права і свободи громадян.
Не застосовуються і передбачені статтею 20 Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування” підстави припинення служби в органах місцевого самоврядування, якими є недотримання вимог, пов’язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування.
Поширеності корупційних проявів сприяє незабезпечення у повному обсязі, всупереч вимогам статті 25 Закону України “Про місцеві державні адміністрації” виконання законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України у частині організації правового інформування і виховання населення з питань боротьби з корупцією.
Указом Президента України від 18.11.05 № 1615/2005 “Про першочергові заходи щодо детінізації економіки та протидії корупції” запровадження громадського моніторингу стану поширення корупційних діянь у політичній, економічній і соціальній сферах, в тому числі на місцевому рівні, визначено одним із пріоритетних заходів щодо протидії корупції.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.03.02 № 346 “Про стан виконання Законів України “Про боротьбу з корупцією” та “Про державну службу” голів обласних державних адміністрацій зобов’язано вживати заходів для широкого обговорення в органах виконавчої влади (відповідно до постанови Уряду від 03.08.98 № 1220 – у трудових колективах) фактів корупційних діянь і своєчасного повідомлення громадськості через засоби масової інформації про притягнення правопорушників до відповідальності. Проте, не зважаючи на численність корупційних проявів, практики таких обговорень та інформування населення про такі факти не запроваджено.