Прес-центр22 липня 2019, 16:07

До 5-ї річниці визволення міст Рубіжне, Сєвєродонецьк, Попасна, Лисичанськ від незаконних збройних формувань. Дякуємо вам, українські воїни!

Богдан Біленко: Патріот – це людина, яка готова віддати життя за свою країну

 

Сумчанин Богдан Біленко виховувався у сім’ї військових, на героїчному прикладі дідуся, нагородженого Орденом Червоної Зірки під час Другої світової війни. Мріяв про кар’єру офіцера.

У двадцятирічному віці молодик вирішив їхати до столиці на пошуки роботи та в подальшому на навчання, а потрапив у круговерть Євромайдану. Протистояв у сутичках з «беркутівцями», втрачав друзів-однодумців під час снайперського розстрілу. Після травневих подій в Одесі, де Богдан також встиг побувати, з побратимами згуртувалися й вирішили звільняти українські міста. Тому вступили до батальйону «Луганськ-1».

«Батальйон створювали в Дніпрі. Він був зовсім нечисельний, але складався лише з добровольців – справжніх патріотів. Там були різні люди: зовсім необстріляні хлопці та професійні силовики, приблизно половина людей були з Луганської області», – розповідає Богдан.

Після короткої навчальної підготовки, вже 28 травня добровольців із наспіх зібраним військовим оснащенням, так-сяк одягнутих, відправили на Луганщину. Спочатку прибули до Сватового, потім – у Кремінський район.

«Пам’ятаю, як мене ще з трьома хлопцями з батальйону перекинули до 30-ї бригади, що стояла біля Старої Краснянки. Там для мене почалися перші воєнні події. Зброї ще фактично в руках на той момент не тримав, але під обстрілом, під снарядами миттєво зрозумів: коли хочеш жити, потрібно швидко всьому вчитися», – згадує військовий.

Згодом надійшла довгоочікувана команда на звільнення територій. «Луганськ-1» направили у Рубіжне. Яскраво в пам’яті Богдана про ті часи закарбувалося те, як війна виявляє істинні мотиви кожного учасника подій.

«У 2014-му році на захист країни з Майдану йшли виключно патріоти. Про якусь зарплату тоді не було ніякої мови. Ми розуміли, що йдемо на смерть, – розповідає військовий про свій батальйон та засмучується, що не про всіх, хто був на Сході, може таке сказати. – Я вважаю, що справжній патріот – це людина, яка готова віддати життя за свою країну».

У Рубіжному разом з батальйоном «Чернігів» провели зачистку. Місцеві жителі були дуже налякані, ховалися у підвалах, багато виїхали. Згодом, коли зрозуміли, що у місто ввійшла українська армія, пропонували допомогу, їжу та воду.

Події під час звільнення українських міст розвивалися досить стрімко. Були задіяні різні формування, наступ відбувався скоординовано.

Далі «Луганськ-1» розділився на два підрозділи: один було спрямовано до Сєвєродонецька, а другий, у який потрапив Богдан, – до Лисичанська.

За його словами, особливості місцевості не дозволяли взяти Лисичанськ піхотою. Не було часу ані на розвідку, ані на укріплення. Спрацювала артилерія та авіація – в іншому випадку терористів було б вибити звідти майже неможливо.

По закінченні цієї операції підрозділ Богдана з числа добровольців потрапив на Карбоніт, що біля Первомайська. Там на бійців чекали важкі бойові дії, противник щодня гатив з мінометів. На жаль, лінія фронту далі суттєво не просунулася…

За три роки війни Богдан встиг послужити у декількох бригадах, опанував багато військових спеціальностей, навчився стріляти з усіх видів зброї. Коли служив у 54-й бригаді  у Попаснянському районі (це був 2016-й), у бінокль бачив Кадіївку (Стаханов), спостерігав, як терористи обстрілюють Попасну з «градів». Далі була зима на Світлодарській дузі, де відбувалися серйозні бойові дії. Потім потрапив на авдіївську промзону, а там подекуди відстань до противника складала всього 11 метрів.

Звільнився зі Збройних сил у 2017 році та почав працювати у Сєвєродонецькому міському військовому комісаріаті.

На війні Богдан Біленко знайшов справжніх друзів, хоча багато з них загинули, пам’ять про братерство, їхню підтримку, мужність і патріотизм він пронесе крізь все життя. У 2014 році на Луганщині військовий зустрів свою майбутню дружину, яка згодом подарувала йому двоє діточок.

Старший син вже каже татові, що хоче бути військовим. А як інакше, якщо він зростає на прикладі справжнього Героя.

Сам Богдан упевнений: якщо доведеться звільняти Луганськ, знову піде у перших рядах.

Дякуємо і пишаємося!