У чоловіків – жителів так званої «лнр» – практично немає вибору. Або переховуватися до деокупації, або погодитися піти на загибель.

Нещодавно повідомлялося про надважку ситуацію на колись провідній шахті «Довжанська-Капітальна», де примусово мобілізували понад 400 чоловіків і набрали на їх місця жінок та пенсіонерів.

Під тінь «большого брата» потрапив і славнозвісний металургійний комбінат в Алчевську. Примусова мобілізація торкнулась навіть тих, в кого була бронь.

Тобто, неважливо, чи зможе працювати виробництво у майбутньому без цих спеціалістів, головніше – виконати план військкомату.

Чоловіки, які ще залишаються в місті, розуміють, що влаштуватися на АМК – це одразу за першою зарплатою отримати повістку. Тому й не йдуть.

На металургійному комбінаті працюють чоловіки з рф. Кажуть, що перебувати в місті будуть не постійно. І з часом вахтовиків змінять інші, трохи підзароблять і поїдуть до своїх сімей.

Живі, бо місцеві військові їх також затримують на вулиці задля мобілізації, але потім вибачаються і відпускають. Бо неможна – вмирати потрібно місцевим.

Тим часом в Луганську знаходиться велика кількість вбитих бойовиків, яких важко упізнати. Серед родичів військовослужбовців так званої народної міліції проводять відбір генетичного матеріалу для подальшої ідентифікації загиблих.

Важче повернутися тим живим, які потрапили в полон. Як кажуть дружини, росія кинула їх чоловіків в українському полоні і не хоче обмінювати. Обмінюють лише полонених росіян, а мобілізовані з Донбасу нікому не потрібні.

Єдина можливість побачити свого чоловіка – деокупація.