Томаш Форро днями побував в Лисичанську. Що він там побачив і як він оцінює життя містян та обстановку в населеному пункті, пропонуємо ознайомитися в витримках із розповіді журналіста.

1. Я повернувся з пекла під назвою Лисичанськ. Ми діставалися туди евакуаційною бронемашиною, у яку на зворотному шляху, коли вона була забита цивільними, вистрілили з гранатомету.

2. Житлові масиви скочуються у середньовіччя. Немає електрики, води, газу, бензину, стільникового зв'язку.

3. Цю антиутопію доповнює військова техніка - за кілька десятків метрів за машиною з'явився сучасний бронеавтомобіль. Не кажучи вже про ракети та бомби, що падають навколо.

4. Громадянське життя тут на межі колапсу, хоча в місті залишаються десятки тисяч людей.

5. На одному з головних перехресть повз мене проїхав кінний візок, господар якого вирушив на інший кінець міста, шукаючи воду.

6. Солдати скаржаться, що жителі відмовляються їхати, ризикуючи не лише власним життям, а й життям військових.

7. Є тільки один відносно безпечний шлях у місто (той, де по нас стріляли) і українській армії доведеться багато зробити, щоб через нього і надалі евакуювати людей, а також постачати патрони та провізію.

8. Я піднявся на найвищі поверхи розбомблених домів, де й досі живуть люди похилого віку, які навіть не можуть дістатися першого поверху. Кімнати заповнені сміттям.

9. Частина населення досі не знає, хто вони насправді.

10. Упродовж дня погодилася виїхати 21 людина. Але мені вдалося переконати одного із чоловіків на ринку поїхати з нами. Місця в нашому транспорті не було, але він разом із родиною на власній автівці з останніми літрами бензину в баку з декількома іншими машинами став у колону за нашою бронемашиною.