Україна пам’ятає, світ визнає! З вічним болем і скорботою ми вшановуємо пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років – геноциду Українського народу.

Насильницьке вилучення продовольства, блокада сіл та цілих районів, заборона виїзду за межі охопленої голодом України, репресії – все це мало знищити українське прагнення незалежності й самих українців.

За своїм вражаючим масштабом Голодомор 1932-1933 років можна порівняти тільки із втратами нашого народу від Другої світової війни.

Навесні 1933 року, що вважається піком страшних подій, в Україні від штучного голоду щодня помирало майже 25 тисяч людей, тобто понад 1000 – щогодини, 17 – щохвилини. Не народилося мільйон дітей. Вимерло 11 тисяч сіл. Це пекельні цифри.

У Національну книгу пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років увійшла інформація щодо 13 постраждалих районів Луганської області. Жертвами масового голоду на Луганщині стали 31560 наших земляків. На початку березня 1933 року в області зареєстровано 1008 голодуючих сімей.

Серед них була і родина мого діда Андрія Гарбуза. Двоє його старших дітей померли голодною смертю на руках у батьків. Що може бути страшнішим?

Нехай меморіалом мільйонам жертв України буде світлий храм нашої душі із скорботою і молитвою за їх упокоєння.

Загальновідомо: мертвим нікому довіритися, крім живих.

І тому нам треба тепер жити так, щоб смерть мільйонів наших предків була виправдана щасливою і вільною долею нинішніх і прийдешніх поколінь українців.

Слава Україні!

І вічна пам’ять загиблим!

З повагою

Голова Луганської обласної державної адміністрації

– керівник обласної військово-цивільної адміністрації                                          Юрій ГАРБУЗ