Втратити рідну людину страшно будь-кому. Але набагато страшніше, коли сиротою, та ще й при живих батьках, лишаються діти. Цих дітей підтримує держава.

Але ж ні для кого не секрет, що навіть найкомфортніший інтернатний заклад не може замінити справжнього батьківського піклування, любові. Тільки сім'я здатна забезпечити задоволення основних потреб дитини, надавати стимули для її подальшого розвитку, створювати стабільну атмосферу довіри та любові. Тому активно у нашій країні дбають про запровадження і розвиток сімейних форм виховання, одними з яких є прийомна сім’я чи дитячий будинок сімейного типу.

Прийомні батьки, батьки-вихователі - це покликання, спосіб життя і професія для тих, хто хоче подарувати дітям-сиротам і дітям, які залишилися без піклування батьків, шанс мати сім’ю, щасливе дитинство і віру в майбутнє.

Три дівчинки віком від 5 до 8 років знайшли нову родину в                   м. Лисичанськ. Родина Сергія Іларіоновича та Юлії Ренатівни, маючи малолітнього сина,  прийняла виважене рішення, стати прийомними батьками. Заради  щастя дівчаток вони готові долати всі труднощі і перешкоди.

Підтримувати дітей, хто волею долі втратив сім'ю, Юлія Ренатівна навчилася у своїх батьків. Вероніка Миколаївна та Ренат Мухлісович вже впродовж багатьох років виховують дітей, позбавлених батьківського піклування. Спочатку  вони створили прийомну сім’ю, а зараз дарують надію на щасливе майбутнє, зігрівають серця теплом й виховують десять дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в рамках діяльності дитячого будинку сімейного типу.

Внутрішні родинні стосунки, звичаї сім'ї, уклад життя, звички – все це передається із покоління в покоління. Все це дитина забирає з собою у доросле життя, щоб створити власну родину й передати своїм дітям.

Україна без сиріт можлива, але треба міняти суспільну свідомість й бути готовими прийняти таких дітей, допомогти їм стати повноцінними учасниками соціального життя.

Кожна дитина має право на щасливе дитинство і повноцінну сім’ю.