Перш за все інтеграція - це об’єднання і на загально національному рівні з місцевими рівнями, і ОТГ з обласними керівниками. Це допомога з боку районів новоствореним ОТГ у наданні ними соцпослуг населенню, об’єднання національних зусиль з нашими поважними міжнародними донорами та партнерами.

Які сьогодні найперші завдання перед державними органами, в тому числі Міністерством соціальної політики України та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення держадміністрацій на місцях, установами та закладами соціальної сфери?

Це безпека громадян і боротьба зі злочинністю. Це є боротьба з бідністю, з нерівністю. Це впровадження якісної інклюзії в освіті, медичних послуг та доступ до них, це якісні адміністративні та соціальні послуги, це запровадження здорового способу життя молоді. І це все - питання інтегрованої системи.

Ми маємо виходити саме з потреб кожної людини у громаді, як би складно це не здавалось. Але маємо починати з координації між різними міністерствами та відомствами. Наприклад, Міністерство соціальної політики є фрагментарним,  має свій напрямок роботи і функції. Але якщо ми кажемо про інтеграцію, то це має бути посилення роботи між Міністерством соціальної політики та Міністерством охорони здоров’я, Міністерством освіти та науки. Наприклад, дитину, перш ніж прийняти в інклюзивний клас, треба підготувати, щоб вона змогла відвідувати заняття та сприймати інформацію. Родину потрібно підготувати до того, як співпрацювати з такою дитиною. А це все - завдання наших соціальних фахівців, тобто, ФСРів. Але на місцевому рівні соціальну інтеграцію можна впроваджувати більш швидко, бо місцевий рівеь є більш гнучким, з огляду на менший територіальний розподіл. Члени громад на місцях можуть запроваджувати свої послуги та виплати окремим верствам населення, окрім того, що пропонує держава. Тому що сьогодні в Україні вже є багато локальних проектів, які люди реалізовують при підтримці міжнародних донорів, і які є дуже вдалими. Але важливо, щоб між представниками різних регіонів йшов обмін цими ініціативами і щоб поступово ці кращі напрацювання ставали традиціями для українського суспільства. Зі споживачів - в наповнювачі бюджету.

У будь-якій країні, де добре розвинений соцзахист, він має ґрунтуватися на трьох китах: солідарність, субсидіарність і інтеграція послуг. Остання завжди починається з соцпрацівників на місцях, які працюють безпосередньо з мешканцями ОТГ у створених ними структурах. Проте люди звертаються до них переважно по нарахування та виплату державної допомоги. Але чи завжди послуга має надаватися саме у вигляді виплати?

Інтеграція - це кейс-менеджмент, коли для кожного соціального працівника є покрокова інструкція, що і як робити з вашим клієнтом соціальному працівнику: які послуги насправді потрібні вашому клієнту, до кого його перенаправляти і як контролювати процес, щоб клієнт отримав усе, що йому необхідно. Бо треба розрізняти адміністративні послуги, адмінпослуги соціального характеру (якщо людина приходить з документами на нарахування виплат), і саме соціальні послуги. І зараз за підтримки міжнародних організацій, зокрема, Світового банку, по країні створюються ЦНАПИ і маємо унікальний досвід окремих громад, коли до ЦНАПу приєднують і соціальні послуги. І тоді людина приходить в одну будівлю, але отримує весь комплекс послуг, що їй необхідні.

При цьому по країні на місцях навіть новостворені громади досить часто рухаються по вже знайомому їм шляху. Тобто, не приймають участь у комплексному вирішенні проблем тієї чи іншої сім’ї.

На рівні комісії чи управління соціального захисту населення приймаються досить формальні рішення по певних критеріях. Тобто, комісія приймає рішення з урахування акту обстеження матеріально-побутових умов і в даному випадку органам місцевого самоврядування простіше за рахунок коштів державного бюджету надати певний пакет соціальних виплат, ніж подивитися, що ж викликало відповідну проблему.

Проте, якщо ми говоримо, що громадянин потребує виплат своїй малозабезпеченій сім’ї, то понад половину таких громадян - працездатного віку. При цьому ці громадяни забезпечують сім’ї винятково за надання державної допомоги. Тому виникає питання, що органи місцевого самоврядування, тобто ОТГ, мають оцінювати істинну проблематику цієї сім’ї і пропонувати інші шляхи вирішення проблеми. Наприклад, це може бути працевлаштування батькам, якщо вони не можуть працевлаштуватися через догляд за дитиною, то забезпечення цього догляду дитині, надання їй відповідних медичних послуг чи інклюзивних послуг в освіті, якщо вона цього потребує, що надасть змогу батькам працювати. Бо від благополуччя окремого домогосподарства залежить благополуччя усієї ОТГ а в цілому і усієї держави. Бо тоді мешканці вже будуть не малозабезпечені утриманці, а ті, за рахунок кого ОТГ зможе наповнювати свій бюджет, а держава зможе менше витрачати коштів на ті чи інші виплати.

За матеріалами Міністерства соціальної

політики України та Бюро соціальних та політичних розробок