З 1 січня 2013 року вступив в дію новий Закон України «Про зайнятість населення». Цим законодавчим актом чітко закріплені економічні стимули підвищення зацікавленості роботодавців у прийнятті на роботу неконкурентоспроможних на ринку праці осіб, а також заходи, спрямовані на стимулювання самозайнятості населення та створення нових робочих місць суб'єктами малого підприємництва.

Так, роботодавцеві, який працевлаштовуватиме на нові робочі місця молодь на перше робоче місце, осіб віком від 50 років та інших безробітних з числа недостатньо конкурентоспроможних громадян строком не менше ніж на два роки, щомісячно компенсуватимуться фактичні витрати у розмірі єдиного соціального внеску протягом року.

Ті працедавці, які протягом року забезпечували створення робочих місць та виплачували зарплату у розмірі не нижче трьох мінімальних заробітних плат, у наступному році мають право на компенсацію фактичних витрат у розмірі 50 відсотків суми нарахованого єдиного соціального внеску за відповідну особу.

Для молодих фахівців, які погодилися працювати в сільській місцевості, передбачаються виплати в розмірі 10 мінімальних зарплат. Особи, старші 45 років зі страховим стажем більше 15 років, отримають право на «ваучер» на професійне навчання.

Доопрацювання зазнали також норми про безробіття і статус безробітних, наприклад, особі надається статус безробітного з першого дня її звернення до Державної служби зайнятості.

Ще однією новацією закону (пункт 3 стаття 14) є те, що роботодавці самостійно розраховують квоту для працевлаштування соціально слабозахищених осіб, з урахуванням чисельності громадян, які на умовах повної зайнятості вже працюють на підприємствах, в установах та організаціях і належать до таких, що неконкурентоспроможні на ринку праці (крім інвалідів), та забезпечують їх працевлаштування самостійно. Роботодавці також можуть звернутися за сприянням для працевлаштування даної категорії до центрів зайнятості.

В умовах нестачі вільних робочих місць для постійної зайнятості особливого значення набувають оплачувані громадські роботи. Участь у них мотивує людину до праці, змінює її уявлення про належну роботу і є джерелом додаткового прибутку та засобом переходу до постійного працевлаштування. Оплачувані громадські роботи приносять суспільну користь і сприяють соціально-економічному розвитку територій.

Однією з новацій, передбачених статтею 31 цього Закону, є зміни у порядку організації та фінансування оплачуваних громадських робіт. У разі залучення зареєстрованих безробітних до громадських робіт, фінансування організації таких робіт здійснюється пропорційно рівними частинами за рахунок коштів місцевих бюджетів та Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Ця норма Закону диктує закладення коштів на організацію та проведення громадських робіт в річних кошторисах органів місцевого самоврядування та підприємств, установ, організацій.

Також прийнята низка підзаконних актів, які встановлюватимуть та регулюватимуть механізм дії Закону.