Про особливості формування госпітальних округів, про важливість для держави невеличких міст та про села, які дають наснагу для життя, розповідає неурядовий експерт з питань децентралізації влади Юрій Ганущак.

Тонкий лід домовленостей

Госпітальні округи затверджено лише у 13-ти областях. Як довго доведеться чекати інші області, щоб закінчити реформу? У чому причина затримки?

- В інших областях питання створення госпітальних округів переведено у політичну площину. Це і є причиною затримки. Але ніхто і не розраховував на надто швидкий поступ: ніде у світі подібні реформи не відбувалися швидко. Адже перш, ніж командувати: «Вперед!», треба зробити так, щоб кожен учасник реформи бачив фінальну точку, до якої всі мають прийти; розумів, як туди потрапити; а також усвідомлював власне місце у загальному механізмі.

Що саме ви маєте на увазі, коли кажете, шо питання створення госпітальних округів переведено у політичну площину?

- Приміром, у Волинські області зараз намагаються створити такі округи, у яких буде просто неможливо забезпечити завантаженість лікарень. Так відбувається зокрема і тому, що деякі депутати будь-що хочуть мати у власному окрузі лікарню. Львів’яни пішли ще далі: вони вимагають повного скасування самої ідеї госпітальних округів, і я можу їх зрозуміти. Адже якщо завтра, приміром, у Тернопільській області сфера охорони здоров’я вийде на принципово інший рівень завдяки умілій роботі госпітальних рад, жителі Львівської області почнуть задавати неприємні запитання своїм очільникам: «Чому на Львівщині гірше, ніж на Тернопільщині? Хто у цьому винен?» А якщо скасувати всю систему, порівнювати буде ні з чим. Відтак і жодних проблем не буде. Не знадобиться ні скорочень, ні кадрових рокіровок.

Чи може держава пришвидшити процес формування госпітальних округів?

- Наказами – ні, бо це суперечитиме сутності реформи, головний принцип якої – добровільність. Якщо волиняни не розуміють, що недовантажені лікарні не зможуть якісно працювати, їм треба це пояснювати і терпляче чекати, доки вони усвідомлять. Держава, щоправда, йде назустріч областям. Наприклад, Міністерство інфраструктури нещодавно розіслало по областях листи, у яких попросило вказати дороги, котрі ведуть до лікарень інтенсивного лікування і потребують негайного ремонту. У цьому листі була примітка: він стосується лише тих областей, у яких затверджено госпітальні округи.

Як затримка з формуванням госпітальних округів відіб’ється на втіленні усієї реформи децентралізації влади?

- Оскільки все базується на принципі добровільності, прокол на кожному етапі може поставити хрест на цілій реформі. Як нам рухатися далі, якщо госпітальні ради не домовляться між собою? А будь-які домовленості – це дуже тонкий лід. Однак, на мою думку, ставка на вигідність перетворень для всіх учасників процесу має спрацювати.

Чому госпітальний округ не тотожний району

Ви планували покласти госпітальні округи в основу майбутніх районів. Чи відповідають створені округи такому плану? І чи означає затримка зі створенням госпітальних округів, що укрупнені райони ми побачимо ще дуже нескоро?

- Райони і госпітальні округи є близькими поняттями, але не тотожними. У Житомирській області, наприклад, є Бердичівський район, але при цьому Бердичів входить до Житомирського госпітального округу. У Черкаській області так само: місто Сміла знаходиться неподалік Черкас і входить до Черкаського госпітального округу, але це не заважає йому бути центром Смілянського району. Справді, межі адміністративного і госпітального округів у більшості випадків будуть співпадати, але так буде не завжди. Бо госпітальний округ, на відміну від району, є непостійним утворенням. За великим рахунком, це просто система домовленостей між лікарняними закладами, і ці домовленості можуть бути переглянуті у будь-який день. Крім того, зараз ми нічого не знаємо про маршрути пацієнтів. Визначаючи межі майбутніх госпітальних округів, ми виходили з того, що пацієнт буде їхати до тої лікарні, яка знаходиться найближче до місця, де він проживає.

Але ніхто не знає, чи на практиці так і буде.

- Саме так. Наприклад, після зміни керівництва лікарні найкращі лікарі можуть перейти до іншого медичного закладу, а за ними потягнуться і пацієнти. Межі госпітальних округів ніколи не будуть сталими, на відміну від меж районів. Але для того, щоб правильно сформувати нові укрупнені райони, ми повинні протягом року-двох стежити за процесом формування госпітальних округів, звертаючи особливу увагу на маршрути пацієнтів. І лише потім можна буде визначати межі районів.

Ви відстоюєте ідею передання коштів на утримання медичних закладів не Національній страховій агенції, на чому зараз наполягає МОЗ, а органам місцевого самоврядування. Проте як без цієї агенції може реалізуватися принцип «гроші йдуть за пацієнтом», коли люди з одного госпітального округу поїдуть лікуватися до іншого?

- Щоб відрегулювати цю проблему, достатньо взаємних трансфертів між районами. Поїхала, приміром, людина з Житомирської області лікуватися до Києва – район переказав гроші на її лікування. Якщо, звичайно, райони не справляться з цим, можна буде підняти питання про створення Національної агенції. І голови громад можуть погодитися з цим, сказавши, наприклад, що взаємні трансферти є дуже великими, що їх важко вибивати, що за них іде запекла боротьба тощо. Натомість може бути й інша ситуація. Міські голови можуть сказати: «Навіщо мені Національна страхова агенція, коли мій електорат мною задоволений? У сусідньому районі з охороною здоров’я все набагато гірше, при тому, що на душу населення ми маємо однакові надходження від держави. Я виконую усі нормативні документи Міністерства охорони здоров’я, у мене всі показники кращі, ніж у сусіда».

Бережіть місцеві еліти – артерії держави!

А може, взагалі не варто створювати госпітальні округи, бо кожна область з її обласними лікарнями та різноманітними центрами третинної медицини на кшталт «Охмадиту» є, по суті, сформованим госпітальним округом з відпрацьованою десятиріччями системою комунікацій?

- Так, за великим рахунком, госпітальний округ має покривати всю область, яка вже зараз має весь комплект надання медичних послуг. Я не виключаю, що у майбутньому, коли госпітальні округи будуть укрупнюватися, так і буде. Але необхідність запровадження кількох госпітальних округів в одній області базуються на тому, що часова доступність до обласних центрів від різних населених пунктів цих областей є різною. Та й лев’ячу частку медичних послуг надають лікарні невеликих міст, які деколи навіть створюють конкуренцію обласним лікарням. Такі міста цілком можуть стати центрами госпітальних округів. Крім того, кажучи про створення госпітальних округів, треба усвідомити одну важливу річ, непомітну на перший погляд: госпітальний округ формується для створення певної ідентичності та для збереження місцевих еліт, які неодмінно зникнуть, якщо системою охорони здоров’я керуватиме область.

А хіба обласна влада нищить місцеві еліти?

- Річ не в тім. Маленькі міста є основою будь-якої держави. Якщо порівняти систему адміністративно-територіального устрою із кровоносною системою людини, то можна сказати, що столиця є серцем, великі міста – найважливішими кровоносними судинами на кшталт аорти, невеличкі міста – артеріями, а села – капілярами. У маленьких містах будь-який асоціальний поступок пам’ятатимуть до третього коліна, і це накладає певний відбиток на людей. Тому діти там мають набагато міцнішу духовну основу, ніж ті, котрі провели свою юність у мегаполісах. У маленьких містечках зазвичай є кілька шкіл, які конкурують між собою, через що загальний рівень цих шкіл є порівняно високим. Маленькі містечка у цілому світі є найціннішими продуцентами людського матеріалу, з якого твориться держава. Без їхньої участі якісних громадян держава не отримає. Адже саме маленькі містечка дають найбільшу мотивацію для саморозвитку та кар’єрного росту. І вихідці з них дуже часто згодом керують великими містами чи навіть країнами, засновують великі корпорації тощо. Створення госпітальних округів є спробою дати невеличким містечкам поштовх для розвитку.

Здається, ви все ж недооцінюєте можливості мегаполісів.

- Мегаполіси – найкраще місце для ведення бізнесу. Але для держави найкраще, коли її громадяни народжуватимуться у селі, згодом будуть виховуватися у маленьких містечках і лише згодом переїжджатимуть до великих міст. Діти, які в інкубаторі села отримали наснагу для подальшого життя, а згодом – добре виховання та якісну освіту у невеличких містах, здатні дати державі найбільше. Не дарма французи мають прислів’я: генії народжуються у провінції, а помирають у Парижі. Саме тому одна з формул децентралізації – живу у селі, працюю у місті. Але для її реалізації і у селі, і у маленькому містечку треба створити комфортні умови для проживання. Це дасть потужний поштовх розвитку цілої держави. Формування госпітальних округів є лише кроком до цього.