Згідно Головного Закону України – Конституції, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

За площею чорноземів Україна посідає четверте місце у світі після Росії, США та Китаю. Мова йде про 28 млн га або 46% загальної площі країни. Родючі землі — ключ до продовольчої безпеки держави, проте Україна — лідер із розораності сільськогосподарських угідь, порушений баланс між кількістю пасовищ та сіножатей і площами, призначеними для вирощування агрокультур. Рівень розораності території Луганської області достатньо високий – 52,0%.

Однією з найважливіших проблем сучасного землеробства являється дегуміфікація ґрунтів. По даним Інституту здоров’я рослин за останні 100 років  українські чорноземи втратили половину свого гумусу — основного родючого компоненту с 12% до 3-4%. Відповідно до міжнародної класифікації, чорноземом вважається земля, що містить гумус в обсязі від 4% до 16%.

По даним останнього циклу агрохімічної паспортизації вміст гумусових речовин у ґрунтах Луганської області становить 3,95% (був 5,5% 100 років назад). В 0-30 см грунтового шару міститься 142 т гумусу, в 0-100 см – 300 тон, що становить 60% від міжнародного еталону гумусованості ґрунтового профілю, щорічно втрати гумусових речовин з ґрунтів ріллі становлять 0,73 т/га. Середній вміст гумусу в ґрунтах районів області коливається в широких межах: від 3,27% в Попаснянському, до 4,62% в Троїцькому районах. По результатам агрохімічного обстеження 9,1 тис. га ріллі області мають дуже незадовільний вміст гумусу. Середньогумусних грунтів залишилось 17% від загальної площі чорноземів звичайних, решта відноситься до мало гумусних.

Всі ці  негативні тенденції обумовлені цілим рядом суб’єктивних та об’єктивних причин, які в тій чи іншій мірі впливають на сучасний стан грунтового покриву.

Серед суб’єктивних причин необхідно відмітити: зниження темпів хімізації та обсягів внесення органічних добрив, призупинення програм охорони ґрунтів, розбалансована структура посівних площ у бік насиченості ріллі соняшником (30-60%), інтенсивний обробіток земель, ігнорування сівозмін та інше. Об’єктивні причини викликані змінами клімату.

Ведення землеробства в таких умовах веде до підсилення темпів деградації ґрунтів – за останні роки темпи втрат гумусових речовин досягли 450 кг. га, а у деяких районах і більше. При таких темпах втрат гумусу його вміст у ґрунтах в 2020 році прогнозується на рівні 3,73-3,8%, що нижче порогу оптимуму. Дослідження свідчать, що землеробство області продовжує функціонувати в екстенсивному режимі – обсяги внесення органіки скоротилися до 0,1 т/га, залишаються незначними площі під багаторічними травами. За останні роки дещо покращилася ситуація з внесенням мінеральних добрив, однак ці добрива не стабілізують баланс усіх поживних речовин, особливо фосфору і калію, що без сумніву зменшить їх вміст у ґрунтах. В порівнянні з фермерами з Євросоюзу українські аграрії вносять в 3,5 рази менше мінеральних добрив. Якщо фермер замість необхідних 200 кілограмів добрив внесе 100, то його урожай знизиться на 30%. Неможна весь час тільки брати, нічого не даючи в обмін. Внесення менших, ніж потрібно для агрокультури, обсягів добрив, виснажує землю.

Для покращення агрохімічного стану ґрунтів необхідне застосування комплексу ґрунтозахисних елементів системи землеробства, в числі яких:

- зменшення дефіциту органічної речовини у ґрунті шляхом збільшення об’ємів виробництва і внесення органічних добрив, компостів та інших органічних речовин;  

- розширення площі під багаторічними травами за рахунок просапних культур; 

- впровадження ефективних, концентрованих, складних і комплексних форм мінеральних добрив; 

- необхідність проведення гіпсування ґрунтів;

- посилення державного контролю за використанням земель сільськогосподарського призначення.

Процеси як деградації, так і грунтоутворення дуже тривалі, на даний момент стоїть завдання досягти рівня нульової деградації грунтів, зупинити цю деградацію, адже в залежності від її рівня урожайність сільгоспкультур може знизитися до 50%. Таким чином, сьогодні розробка оптимальної системи захисту орних земель від ерозійних процесів та стабілізація гумусового стану на цій основі – першочергове завдання для кожного сільгоспвиробника.