Михайло Гребенник з Біловодщини є спадковим бджолярем. З кінця 19 сторіччя його предки займалися бджільництвом. Він брав участь у фестивалях виробників крафтової продукції, які кілька років поспіль організовував USAID.

Його мед під торговою маркою «Своя пасіка» знали далеко за межами Луганщини. А ще він планував експортувати мед до Японії – торік навіть відправив тестові зразки продукції, але війна змусила родину Михайла залишити рідну землю і шукати прихистку в інших краях.

З перших днів повномасштабного вторгнення росії до України чоловік вивіз родину з Луганщини. Сам же Михайло хотів повернутися до села, аби забрати пасіку, але не зміг. Тож усі вулики, бджолосім’ї, інвентар та мед залишилися в окупації.

Втім він розпочав допомагати людям з евакуацією та доставки гуманітарки на власній вантажівці.

«Я побачив звернення Сергія Гайдая про потребу у водіях та вантажному транспорті і відгукнувся на неї. Допомагав Луганській обласній асоціації людей з інвалідністю, згодом додалися гуманітарні організації – я возив з Дніпра до Сєвєродонецька продукти, засоби гігієни тим, хто залишався у місті. Зараз вожу допомогу для тих, хто залишився на Донеччині, – до Бахмута та Слов’янська», – розповів Михайло.   

Через якийсь час партнери з Вінниччини запропонували бджоляреві кілька вуликів та місце на полі – точок. Чоловік погодився, адже скучив за справою власного життя. Сам змайстрував кілька вуликів, їх виробництво розпочав торік. Зараз на його новій пасіці – 35 вуликів. Розташовані вони неподалік Вінниці серед лісу.