Юність він провів у шахтарському краї, військову службу ніс у білоруському Борисові, знайшов себе в Сєвєродонецьку. Однак усе життя чоловіка перетинається з подіями 1986 року.

Юрій Сахнюк народився у Сіверську Донецької області, проте більшість шкільних років провів у Кіровську (тепер – Голубівка), що на Луганщині, куди переїхав разом з батьками. Там він здобув спеціальність токаря.

Коли восени 1984 року юнака призвали до лав збройних сил, він і гадки не мав, що може потрапити до Чорнобиля. Хоча служив у батальйоні хімічного захисту в Білорусі.

«Після вибуху на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС, що зруйнував реактор, нас підняли по тривозі та відправили на місце дислокації під Мінськом, де знаходилася законсервована військова техніка. До самої станції ми потрапили вже у травні», – згадує він.

З 12 травня протягом двох тижнів його батальйон займався підготовкою необхідної техніки, після чого в кінці місяця хлопців направили до Чорнобильської зони у Гомельській області. Мешкали у лісі в палатках на відстані 26 км від самого реактору.

«Багато хто не вірить, але в Чорнобилі ми були чотири місяці – нас, строковиків, тоді ніхто не питав. Хоча взяли лише досвідчених, виключно сержантів», – відзначив Юрій Сахнюк.

Звісно, можна було відмовитися, проте заперечувати замполіту частини у радянські часи не стали – поїхали усі.

Перші три місяці вони обробляли спеціальною сумішшю території прилеглих сіл, селищ, дороги.

А у вересні протягом 20 днів перебували безпосередньо на самій станції. Кожного ранку їх привозили до захищеної від радіації кімнати. Групами по чотири чоловіки вони допомагали у будівництві другого та третього ярусів саркофагу. За кожну добу одна група напрацьовувала по десять-п’ятнадцять хвилин поблизу «радіаційного пекла», після чого її змінювала інша. І так до самого вечора.

З різних частин країни хлопців-військових, як згадує Юрій Сахнюк, відправляли на дах енергоблоку скидати графіт. Їм пощастило значно менше.

Хоча не минуло навіть п’яти років, як почав скаржитися на здоров’я і Юрій. Вже у 1990-му вперше потрапив до лікарні, а згодом і до Київського наукового центру радіаційної медицини. Пізніше почалися інші ускладнення.

Через це довелося залишити престижну в той час роботу в науково-виробничому об’єднанні «Склопластик» у Сєвєродонецьку. До речі, до цього міста Юрій переїхав після армії, одружився, отримав квартиру. Невдовзі у молодої сім’ї з’явилися діти.

Проте невдовзі почалися різні життєві негаразди, які привели його до церкви. Згодом Юрія рукопоклали у священики. Зараз протоієрей Георгій Сахнюк служить у Свято-Хресто-Воздвиженському храмі, що на Лісовій Дачі.

Втім, кожної весни, наприкінці квітня, згадує ті події 32-річної давнини. Частіше з сумом, хоча без них він не знайшов би себе…

Напередодні голова Луганської облдержадміністрації – керівник обласної військово-цивільної адміністрації Юрій Гарбуз нагородив почесними грамотами тих, хто тоді, у 1986-му, ризикуючи життям, виконував свої обов’язки.

Ці люди, не вагаючись, йшли в саме пекло, рятуючи не тільки власну країну, а й весь світ від жахливих наслідків страшенної техногенної аварії. Серед нагороджених очільником області був і Юрій Сахнюк.