Почесному громадянину міста Сєвєродонецьк, лікарю-онкологу Євгену Христофоровичу Драгомирецькому сьогодні виповнилося 100 років.

Євген Христофорович мріяв 2 квітня прогулятися вулицями рідного Сєвєродонецька, але російське вторгнення перекреслило це бажання ветерана Другої світової війни – декілька днів тому він вимушений був заради збереження життя виїхати в більш безпечне місце, у Вінницю. Подалі від «визволителів» – від «руського миру».

«Із Євгеном Христофоровичем ми зустрічалися майже рік тому – у травні. Він мене вразив одразу – ані тоді, ані зараз і не скажеш, що позаду сторіччя. Здається, що він міг працювати і дотепер. Упевнений, ми невдовзі обов’язково зустрінемося – не в Вінниці, не в Дніпрі, не в Києві, а в Сєвєродонецьку. Українському Сєвєродонецьку. Здоров’я і многая літа, ветеране!» – наголосив Сергій Гайдай.

До призову в армію сьогоднішній ювіляр працював токарем на одному із заводів Одеси, де робили деталі для легкових автомобілів.

У перші дні війни Євген Христофорович опинився біля Ялти, звідти його направили до Одеського піхотного училища, а потім до Дніпра. Тут вперше і потрапив під бомбардування. На якийсь час втратив зір від яскравого спалаху – поранений товариш вивів до медиків.

У січні 1942 року на Волховському фронті одного дня привезли чисту білизну і наказали терміново переодягнутися. Євген Христофорович нахилився за одягом, а коли підняв голову, побачив у дереві, що стояло поруч, величезний отвір – лише кілька миттєвостей розділили його з бідою.

Там же, на Волховському фронті, 13 лютого йому в руку влучив уламок. Медики наполягали на ампутації. Однак боєць не погодився – довго лікували, дали другу групу інвалідності та залишили до кінця війни працювати в шпиталі.

«Свого часу медицина зберегла мені праву руку. А потім я, ставши лікарем, цією рукою рятував інших», – згадує Євген Драгомирецький.

Його бойова звитяга відзначена орденами «За мужність» та «Вітчизняної війни», а також 15 медалями.

На завод із такою рукою не візьмуть, вирішив ювіляр, тому після війни обрав медичний інститут.

А по закінченні, у 1956 році, за направленням приїхав працювати на Луганщину. Спочатку у Первомайській, потім у Гірській, а з 1963 року – у Сєвєродонецькій лікарні. Якось запросили сюди на консультацію, зустрів однокурсників та й залишився.

Згодом почав займатися онкологією – це й стало справою всього життя не тільки для Євгена Христофоровича, а й його сина Володимира, який закінчив Луганський медичний інститут.

Багато років працював у онкодиспансері, був його завідувачем. Саме доктор Євген Драгомирецький одним з перших став застосовувати для лікування раку шкіри кріотерапію. У 2000 році, у віці 78 років, він пішов на заслужений відпочинок.

Символічно, що їх із сином спільний «онкологічний стаж» – понад 100 років.