Саме 75 років відділяє нас від жахливого травневого ранку 1944 року, коли в Криму почалася спеціальна операція радянської влади щодо насильницького переселення – депортації – кримських татар на Урал та в Середню Азію.

Кримськотатарське населення звинувачували у масовому зрадництві та колабораціонізмі. Депортованим давалося на збори від кількох хвилин до півгодини. Більшість майна була конфіскована державою або потрапила до рук мародерів. Впродовж двох днів кримських татар звозили машинами до залізничних станцій, звідки ешелонами відправляли на схід.

Ще дві хвилі депортації відбулися протягом червня 1944 року. Загальна чисельність виселеного з Криму корінного народу склала понад 200 тисяч осіб. 

Протягом 1950-х і 1960-х років татари боролися за своє право повернутися на історичну батьківщину. Згодом їх права були розширені, однак неформальна заборона на повернення до Криму діяла до 1989 року.

За чотири наступних роки на півострів повернулася половина всіх кримських татар, що жили тоді в СРСР – 250 тисяч людей.

Та новим викликом, зокрема, і для кримських татар, стала анексія Криму в березні 2014 року – вони знову опинилися в «обіймах» російського режиму. А дехто через загрозу переслідувань змушений був залишити півострів. Іншим російська влада заборонила в'їзд на батьківщину, в тому числі лідерам цього народу.

Наразі вони знов виборюють право повернутися на рідну землю – до Криму, в Україну. І вони мають це зробити.