Однією з найбільших трагедій ХХ століття вважаються масові розстріли мирного населення в урочищі Бабин Яр у Києві, вчинених нацистами у 1941-1943 роках.

Бабин Яр став братською могилою і символом Голокосту в Україні. З вересня 1941 року до кінця вересня 1943-го він був місцем регулярних розстрілів і захоронень, які проводили органи нацистської поліції безпеки та айнзанцгрупи СД разом із військовою та цивільною владою Києва.

Жертвами стали євреї, роми, радянські військовополонені, українські націоналісти, пацієнти київської психіатричної лікарні, в’язні Сирецького табору та загалом усі ті, кого гітлерівці вважали своїми ворогами.

За два дні було розстріляно близько 34 тисяч євреїв, жителів Києва.

Бабин Яр – нагадування про жахливий злочин, загальноукраїнське місце пам’яті, де знищено близько 100 тисяч людей.

Радянська політика пам’яті не виокремлювала єврейських жертв, зокрема й Бабиного Яру. Мова велася про радянських громадян/мирних радянських громадян. Однак спроби цілком репресувати цю пам’ять не вдалися. Бабин Яр продовжував лишатися місцем пам’яті, яке також стало й символом непокори та виявом дисидентства.

Процес творення національної пам’яті розпочався із здобуттям Україною незалежності.