Дорогі земляки! Шановні співвітчизники!

Сім років тому в ці серпневі дні наше військо стикнулося із найбільшим і одним із найкривавішим випробуванням часів російсько-української війни – оточенням в Іловайську. Продовжуючи липневий успішний наступ, звільняючи місто за містом, українські воїни впритул наблизилися до держкордону та мали замкнути кільце навколо Донецька. Розуміючи безперспективність ситуації, кремлівський керманич кинув на допомогу своїм маріонеткам добре озброєні і підготовлені регулярні частині армії РФ. І тепер вже сили наших хлопців були блоковані у районі Іловайська.

Після кривавих боїв на підступах до міста та декількох спроб по деблокуванню українських військових підрозділів, Путін звернувся до власних холуїв з проханням забезпечити захисникам України «гуманітарний коридор».

Ця «дорога життя» виявилася «дорогою смерті» для наших хлопців, які під шаленим вогнем російської артилерії та з пекельними боями відходили до своїх.

Підступна та ганебна тактика нашого ворога, остаточно зруйнувала ілюзії про наявність у нього понять про такі якості як військова честь та достоїнство.

Назавжди під серпневим сонцем у соняшникових полях Іловайська знайшли свій вічний покій 366 українських бійців, ще понад 400 отримали поранення.

Усвідомлюючи величезну жертву українського народу у прагненні звільнити власну землю, ми не маємо ніякого права забути героїв Іловайська, а також ницість та цинічність російсько-окупаційних військ.

Ниючий біль продовжує жити у серцях рідних і близьких загиблих бійців, у тілі українського суспільства, української землі.

Цей щем у грудях має стати нагадуванням за що і проти чого ми боремося, послуговувати нам дороговказом у прийнятті моральних і принципових рішень, аби жертва, віддана наприкінці серпня 2014 року не була даремною.

Слава Україні!