Сьогодні українці вбираються у вишивану сорочку або прикрашають національним кодом чи регіональним орнаментом елементи одягу. 

Дехто з луганчан одягає саме ту вишиванку, яка була врятована разом з найдорожчими скарбами серед небагатьох речей, що можна було взяти з собою, полишаючи рідну землю.

Дехто одягає серце і душу у вишитий візерунок подумки, згадуючи зруйнований дім, під руїнами якого разом із теплом та затишком залишилася і дорога серцю вишиванка.

Це свято єдності, спорідненості та зв’язку поколінь. Воно не є державним, але стало символічним. У орнаментах кожного регіону збережено код української нації та місцеву ідентичність.

Кожен орнамент має свій глибинний сенс. На Луганщині завжди переважали рослинні візерунки у кольорах весняного квітучого степу, неозорих пшеничних ланів та квітів соняшнику. Особливістю є візерунки, виконані хрестиком, грубою ниткою, які ніби відтворюють рельєфність. Наші майстрині вишивали гладдю квіти, відтворюючи на полотні всю палітру кольорів та красу рідного краю. 

Пам’ятаймо, що ми маємо можливість відзначати День вишиванки, бо наші мужні Захисники вже третій рік поспіль, віддаючи свої життя, боронять країну від російської навали. 

Нехай кожного воїна, який сьогодні захищає Луганщину та Україну, береже від біди вишита мамою й подумки одягнена сорочка. Нехай кожен вбере в себе стійкість Серебрянського лісу.

Одягаючи вишиванку, подякуйте Захисникам та Захисницям! Вони є символом незламності та оберегом нації!