У ході Першої світової війни почалося падіння імперій, у Центрально-Східній Європі поставали національні держави. На боротьбу піднялися й українці.

Українська Держава (29 квітня – 14 грудня 1918 року), очолювана Скоропадським, була однією з форм української державності й одним з етапів національно-визвольних змагань.

Історики по-різному оцінюють постать гетьмана. Проте без знань про нього та період його правління неможливо сформувати вичерпне уявлення про Українську революцію 1917–1921 років, яка є важливою віхою в історії української державності.

У 1917 році, після початку революції в російській імперії, він долучився до формування та очолив І Український корпус, який постав на базі українізованого 34-го корпусу російської армії.

У жовтні з'їзд Вільного козацтва в Чигирині обрав Павла Скоропадського отаманом.

29 квітня 1918 року Павло Скоропадський прийшов до влади в Україні. Він проголосив «Грамоту до всього українського народу», якою «призначив» себе гетьманом всієї України. Держава стала називатися Українською Державою, а форма правління –  гетьманатом.

В Українській Державі Скоропадського розбудовувалися державні інституції, формувався розгалужений апарат на місцях, започатковано інститут державної служби в Україні.

14 грудня 1918-го Скоропадський зрікся влади й таємно виїхав до Німеччини.

У 1926 році завдяки зусиллям Скоропадського за підтримки уряду Німеччини постав Український науковий інститут при Берлінському університеті. Він згуртував наукові сили української еміграції – його очолювали колишній міністр закордонних справ Української Держави Дмитро Дорошенко, а згодом філософ, історик української літератури Іван Мірчук, кафедрою історії української  державності завідував В’ячеслав Липинський. Також там працювали такі вчені, як Дмитро Антонович, Олександр Колесса, Іван Крип’якевич, Степан Смаль-Стоцький, Дмитро Чижевський тощо.

Помер Павло Скоропадський 26 квітня 1945 року від поранення, отриманого під час бомбардування в Баварії. Похований в Оберстдорфі в родинному склепі.