Геннадій – керівник Рубіжанської панчішної мануфактури. Підприємство, яке існує вже 27 років не зупинила війна. І попри те, що всі потужності, матеріально-технічна база та щойно закуплене потужне обладнання залишилися на тимчасово окупованій територій, - виробництво вдалося відновити на Львівщині.

Розпочати заново Геннадія змусила відповідальність перед працівниками та віра у власну справу.

Сьогодні в «Рубіжанській панчішній мануфактурі» працює 44 робітника, серед яких більшість – луганчани. І продовжує працювати, аби повернути втрачені обсяги виробництва.

Від роботи «в мінус» підприємство перейшло до поновлення імпорту та колаборації із відомими торговими марками. А Рубіжанські шкарпетки партіями бадьорять патріотичними дизайнами наших військових на фронті.

«За 27 років виробництва, ніяка русня нас не зламає»

- Розкажіть про роботу вашого виробництва до 24 лютого?

- Рубіжанська панчішна мануфактура» була одним із найпотужніших підприємств за асортиментом у своїй галузі в країні. У нас було більше 100 машин та 162 працівника. У своїй галузі ми виробляли найбільший асортимент продукції. Працювали із десятками торгових марок, а також мали експорт у Чехію, Нідерланди, Німеччину та Іспанію. Наше підприємство з кожним роком розширювалося.

- Чи вдалося вам релокувати бодай частину потужностей?

- Ні. Все, що було – залишилося у Рубіжному. Нам пропонували допомогу, аби ми могли вивезти обладнання, але там були вже обстріли і частина Рубіжного, де знаходилося підприємство вже була окупована. Тому просто не було вже змоги повернутися туди.

- Тобто ви починали повністю «з нуля»?

- Навіть не «з нуля», а з мінусу. Буквально за кілька місяців до повномасштабного вторгнення ми закупили за кредитні кошти нове італійське обладнання, за яке у нас залишились великі борги з відсотками. Але з іншого боку, нам у якомусь сенсі навіть пощастило, - остання партія бавовни не встигла вчасно приїхати до порту і, відповідно, ми забирали її вже перемістившись до Львівської області.

- Саме тому вирішили відновляти бізнес?

- А що було робити? Врешті решт, за 27 років виробництва ніяка русня нас не зламає. І, звісно, я дуже вдячний нашим працівникам, - вони стали стимулом, аби починати знову. Багато наших співробітників переїхали разом з нами, я дуже їм за це вдячний. Бо без команди – ти ніхто. Кілька місяців вони взагалі працювали безоплатно і відповідальність перед цими людьми змушувала шукати варіанти.

«Наші шкарпетки з патріотичними дизайнами сворюють настрій військовим на фронті»

- Як зараз працюєте? Наскільки вдалося відновити потужності?

- Зараз в основному працюємо під замовлення. Більшість працівників  – луганчани, але багато і львів’ян. Зараз значно зменшився асортимент продукції, але ми потихеньку відновлюємо роботу на експорт – зараз вже домовилися із Чехією, в процесі перемовин з Нідерландами. Відновили співпрацю із торговими марками, за останній час запустили лінійку з патріотичними дизайнами. До речі, відправляємо ці шкарпетки нашим військовим, аби бодай вони створювали настрій хлопцям та дівчатам на фронті.

- Тобто, бізнес переорієнтували і під соціальний напрямок?

- Ну так, можна так сказати. Звісно, що не шкарпетками єдиними. І бронежилети передавали і шоломи, з автівками допомагаємо, зараз звернулася клініка, яка працює з щелепо-лицевими травмами у військових, - їх підтримали. Чим можемо.

«Є бажання повернутися додому, але маємо бачити підтримку»

- Чи готові після деокупації повертати підприємство до Луганщини?

Зараз ми розуміємо, що в Рубіжному дуже складна ситуація, його просто половини немає. Бажання повернутися – є. Але ми ніхто без своїх працівників. Має бути стимул для підприємців повертатися і ми сподіваємося, що буде якась підтримка від держави. В нас на сьогоднішній день дуже багато боргів. Те, що ми залишили там – воно все розкрадене тією армією злодіїв.