Жан – підприємець. У 2016 році чоловік заснував підприємство з виробництва автомобільної хімії та косметики.

Зізнається, - починати власну справу у рідному Сєвєродонецьку було не просто, але вирішив ризикнути.

За кілька років його бізнес вже мав регіональні офіси в Полтаві та Запоріжжі і потужно «розростався» Україною. Але 24 лютого 2022 року все зруйнувало повномасштабне вторгнення росіян.

Від промисловості та складів з продукцією Жану вдалося зберегти лише один автомобільний причіп готової продукції та сировини. І почати своє життя заново…

«Вивіз те, що помістилося в автомобільний причіп»

- Коли ви прийняли рішення їхати з міста?

- Я до останнього сподівався, що Сєвєродонецьк швидко деокупують, як це було у 2014 році. Але десь на початку травня зрозумів, що потрібно виїжджати. Наше виробниче приміщення знаходилися біля місцевого військкомату, тому від тієї кількості «прильотів» там залишилися лише стіни. Майже 90% всіх потужностей – і обладнання, і сировину і готову продукцію, довелося залишити там. Частина згоріла, частину розікрали орки. Вивезли лише те, що помістилося в автомобільний причіп.

- Як виїжджали, - ми розуміємо, що в травні в Сєвєродонецьку були обстріли майже безперервно?

- Так, виїжджали дійсно під мінометні обстріли, але, дякувати Богу, все обійшлося. Звісно, було страшно, бо не знаєш – доїдеш чи вже ні. Але більш важко було психологічно, - бачити все це зруйноване, розбомблене, обпалене. Залишати рідне місто, де ти жив і працював, де все знайоме, де ти намагався щось зробити як і для власного комфорту, так і для інших.

- На той час ви вже мали плани на те, як будете відновлювати свій бізнес?

- Насправді, не було ще чіткого розуміння. Ми їхали до Дніпра, адже це було найближче і мали тут знайомих, а вже потім за програмою релокації почали думати, як це все реалізувати і куди взагалі рухатись.

«Від відновлення перейшли до допомоги»

- У вас залишилися працювати представництва в інших регіонах, - чи мали ви змогу виробляти продукцію для реалізації через них?

- Так, в нас залишилася клієнтська база. І саме наші клієнти стимулювали відновлюватися, - був запит на нашу продукцію, бо ми працюємо у досить вузькій галузі. Але не було достатньо потужностей для самого виробництва. Наш клієнтський ринок значно знизився, але зараз ми знову можемо працювати не «в мінус», платити заробітну плату працівникам, сплачувати податки.

- Які зараз пріоритетні напрямки для вашого бізнесу?

- Відновлення тих потужностей, які були до війни, збільшення виробництва – зараз ми запустили нову лінійку продукції, якої раніше на українському ринку не було взагалі. Закупили реактор, який дозволить збільшити кількість виробництва, закінчуємо ремонт складських приміщень та готуємося до зими – розуміємо, що потрібні і генератори і паливо. І від відновлення переходимо до допомоги. Я як свідомий громадянин розумію, що для того, аби ми могли працювати тут, треба допомагати нашим хлопцям, які зараз там, на фронті. Все, що в наших силах намагаємось робити: телефонують, треба паливо – веземо, треба авто – зв’язуємося з партнерами, намагаємося закривати ці питання.

«За першою можливістю, хочемо працювати на своїй землі!»

- Після деокупації Луганщини, - готові відновлювати там бізнес?

Звісно готовий, але багато «але». Складно зараз про це говорити, ми не знаємо, яка там буде ситуація. Аби бізнес повертався, треба, щоб були умови безпеки і логістична інфраструктура. Перевезти заново свою родину, своїх співробітників – складно. Але за першою можливістю, - звісно готові і хочемо працювати на своїй землі. І готові долучатися до самої деокупації, готові бути корисними.