«Уперше в мій дім вторглися росіяни у 2014 році. Тоді, завдяки ЗСУ, вдалося звільнити частину територій Луганщини, включаючи Попасну. Зараз місто знищене майже вщент, але ніколи не перестане бути моєю домівкою», – розповідає заступник начальника Управління боротьби з наркозлочинністю ГУНП в Луганській області підполковник поліції Павло Ландик. 

Тоді правоохоронець разом з колегами залишався в місті. Вони документували злочини бойовиків так званої «лнр», розвозили гуманітарну допомогу населенню, допомагали Збройним Силам України та вичищали регіон від «недобитків», що не встигли втекти.

Через українську позицію оперативника бойовики переказували йому «вітання» та погрожували, що стало ще більшим стимулом продовжувати боротьбу за Україну.

«24 лютого 2022 року ми по тривозі зібралися в відділі поліції. На той момент я вже працював у Лисичанську. Важливою частиною роботи стала участь у рятувальних операціях після авіаударів та обстрілів», – згадує поліцейський.

Одним з найважчих днів для Павла стало 7 травня 2022 року. Тоді російські окупаційні війська скинули авіабомбу на будівлю школи в Білогорівці. Там ховалися селяни, які ще не встигли евакуюватися. На місці правоохоронець разом з колегами та рятувальниками ДСНС кинулися розбирати завали та витягувати з-під них місцевих. Врятувати вдалося 30 – це була приблизно третина із загальної кількості людей, які перебували в приміщенні. Ось так російські вбивці «воювали» з беззбройними мирними жителями.

«У такі моменти емоції відступають на задній план і всі сили концентруються на рятувальних роботах. Якомога швидше знайти постраждалих, бо розумієш, що кожна секунда важлива і доля людей – у твоїх руках. Важко бачити, як руйнуються людські життя», – зазначає підполковник поліції. 

Війна завдала Павлу не лише фізичних шрамів. В його серці назавжди закарбувалася втрата колеги та товариша. Виконуючи завдання із затримання особи, причетної до незаконних збройних формувань та коригування вогню, прочісуючи болота та покинуті дачні ділянки, група поліцейських натрапила на вогневу «засідку». Напарник, Іван Савченко, отримав кульове поранення, не сумісне з життям. 

«Це був справжній удар: втратити людину, з якою 24/7 несеш службу,  ризикуєш. Він загинув на моїх очах. Ми боролися за його життя, але марно», – з сумом говорить Павло.

Після окупації Луганщини Павло Ландик ніс службу на Донеччині та Харківщині.

«Морально важко усвідомлювати, що дім майже поруч, а поїхати туди неможливо. Але є впевненість, що ми повернемося. Та зараз для цього треба поборотися, кожному на своєму фронті. Разом ми здолаємо ворога», – додав поліцейський.