Виконавчий директор Луганського регіонального відділення Наталія Бойко ділиться своїми враженнями про хід реформування місцевого самоврядування в Луганській області.
«Поїздки по Луганській області в рамках децентралізаційного марафону, інформаційні зустрічі із сільськими та міськими головами, депутатами різних рівнів, громадськістю, бізнесом показують, що чітко вимальовуються дві протилежні тенденції щодо необхідності об‘єднання в спроможну громаду.
Перша тенденція – об’єднавча. Прихильники цієї ідеї оперують наступними аргументами: більша за розмірами спроможна громада отримає шанс на прискорене зростання за рахунок значно збільшеного місцевого бюджету; громада зможе більш активно впливати на формування мережі бюджетних установ на своїй території – передусім освітніх, медичних та культури. Для цього прихильники об’єднання приводять норми Бюджетного кодексу, до яких об’єднана громада отримує повноваження та ресурси, які сьогодні притаманні для міст обласного значення. 
Друга тенденція – залиши все як є зараз. Тезу не сприйняття об‘єднання сповідують передусім периферійні віддалені від міст сільради та маленькі сільради, які зараз вважають, що нічого робити не потрібно. 
Для обґрунтування такої позиції зараз активно стали використовувати аргумент, що ці території є досить депресивними, а закріплених державних податків – 60 відсотків ПДФО та державних субвенцій буде не достатньо аби у об’єднаній громаді утримувати заклади освіти та охорони здоров’я. 
Тут звичайно є аргументи для побоювання. Дійсно для сільських громад цих податків точно не вистачить для виконання повноважень у сфері освіти, охорони здоров’я, благоустрою та проектів місцевого економічного розвитку. Але закон про добровільне об‘єднання громад і методика формування спроможних громад спрямовані на те, щоб процес об‘єднання відбувався навколо досить великих центрів, сильних економічних центрів – передусім міст обласного та районного значення, великих селищ. 
Так із 24 потенційних об’єднаних спроможних громад у Перспективному плані формування територій громад Луганської області:
3 громади об’єднуються навколо міст обласного значення – Сєвєродонецька, Рубіжанська, Лисичанська.
4 громади - навколо міст районного значення – районних центрів Страробільська, Сватівська, Кремінська, Попаснянська.
2 громади – навколо міст районного значення – Щастинська, Золотівська.
8 громад навколо селищ – районних центрів - Міловська, Біловодська, Марківська, Новопсковська, Новоайдарська, Станично-Луганська, Троїцька, Білокуракинська.
7 громад навколо селиш, здебільшого з яких були раніше районними центрами - Лозно-Олександрівська, Містківська, Нижньодуванська, Новоастраханська, Широківська, Красноріченська, Білолуцька.

Розрахунки надходжень до бюджету об’єднаної громади, які були проведені експертами Асоціації міст України, показують, що відбувається досить суттєве зростання надходжень до місцевого бюджету, особливо для громад, які об’єднуються навколо міст районного значення.
Спільно із експертами Офісу реформ при спілкуванні із сільським населенням особливо гостро відчувається їх побоювання відносно закриття освітніх закладів в результаті об’єднання. 
І дійсно в цьому є сенс. За даними Міносвіти у 2000 році було 6,7 млн. школярів, то тепер — 4,2 млн. Тобто за останнє десятиліття кількість учнів скоротилася на 2,5 мільйона. І ці процеси неминуче призводять до зменшення кількості шкіл, наповнюваності класів особливо в сільській місцевості.
В Україні вже зараз функціонують 605 малокомплектних шкіл, де за партами сидять усього до десяти учнів. А в середньому в Україні один вчитель припадає на 8 учнів, а в більшості багатих європейських країн цей показник складає 17-18 учнів на вчителя.
Малокомплектні школи стають основним споживачем бюджетних коштів у розрахунку на одну дитину, але якість освіти при цьому не є високою.
Цей приклад проблеми освіти, пояснює побоювання громад взяти на себе відповідальність та спробувати створити раціональну та ефективну мережу освіти і покращити якість цієї послуги в сільській місцевості.
Спроможна громада має самостійно прийняти рішення про поступову зміну мережі закладів освіти аби витрати на її утримання були економічно обгрунтованими. І це рішення потребує відповідальності на рівні базової громади, а не показувати в бік району чи Києва, на яких можна списати усі негативи.
Отже вирішення питання щодо формування, на мою думку, сьогодні лежить винятково у готовності сільських громад до об‘єднання на основі сильного центру та взяття на себе відповідальності за реальні перетворення всієї системи управління та мережі бюджетних закладів та установ у новій громаді.
А якщо сільські голови не готові, слід прямо сказати мешканцям своїх громад, що ми не готові до того, аби впливати на якість освіти та охорони здоров‘я на своїй території, на місцевий економічний розвиток, просторове планування. І що у нас має залишитись все так, як є зараз…. І сподіваюсь, що громада правильно надасть оцінку позиції таких голів.