Ще в лютому, незважаючи на примхи погоди, на спортивному майданчику біля торговельного центру "Джаз" працював будівельний кран. Майже без вихідних. У 2022 році всі очікували на відкриття сучасного комплексу.
А ще - затишного скверу імені Сергія Губанова.

Готувались до початку зведення обласної лікарні.

Президентська програма "Велике будівництво" відкрила місту друге дихання.

Допоки не прийшли русняки і не почали руйнувати затишний Сєвєродонецьк.

"Визволили" його від життя. Бо зі 100 із чимось тисяч населення зараз там залишилось приблизно 10 відсотків. Хтось на окупантів чекав, багатьом просто діватися було нікуди.

Півтора місяця росіяни обіцяють світле життя в розбитому ними же місті. Але не можуть налагодити елементарне - відремонтувати світло та газ, підготувати Сєвєродонецьк до опалювального сезону.

Черговому очільнику окупаційної влади міста моргунову це незрозуміло - на його "малой родине" холодна вода подається погодинно вже років 30 як. А опалюють будинки там дровами.

У Сєвєродонецьку пішли простішим шляхом. Нащо ремонтувати систему водозабезпечення? Є цистерни з технічною водою, які облаштували по місту. Та що робити взимку, коли температура сягне нуля? Кригу їсти?

А ще встановлені два гігієнічні центри - душові палатки. Із чергою у три місяці наперед.

Щоправда, є телебачення. Не кабельне - пересувне. Лише з однією пропагандою. Ані улюблених серіалів, ані футболу. Хочеш подивитись російські "новини" - побігай за авто з телевізором. От ніхто і не бігає.

З кожним тижнем Сєвєродонецьк перестрибує через століття. В зворотному напрямку, на жаль.