Життя цієї молодої людини схоже на історію про кожного з луганчан. Так само воно наповнене болем втрати рідної домівки, зрадою від найближчих людей та непереборним бажанням повернутись.

Ця історія про нього, про мене та про кожного з нас, для кого війна розпочалась дев'ять років тому.

Цю розповідь ми присвячуємо Дню молоді. Наш співрозмовник талановитий, амбітний та запальний – риси притаманні молоді по всьому світу.

Валентин Блях, засновник проєкту Luga Style Beatz, який нещодавно презентував запальний трек «Вільний Донбас».

Він народився у шахтарському містечку з красномовною назвою Антрацит. З дитинства відчував свою інаковість у місті, де майже кожен його житель був пов’язаний з видобуванням вугілля.

«Мій Антрацит до війни був схожий на великий мурашник, мешканці якого були ізольовані всередині власного соціокультурного простору», – розповідає про буденність донбаських містечок Валентин.

Втім там він зміг знайти однодумців, разом з якими брав перші акорди на гітарі. Класичним для пост-совєцького простору є і те, що першою піснею, яку юнак розучував на гітарі, став хіт т.з. «руського року». За згадками музиканта, він так і не довчив акорди пісні, проте став імпровізувати з мотивом композиції та наклав на неї власний текст.

У цей момент прийшло усвідомлення, що хлопець хоче створювати щось своє. Звісно, як і належить великим майстрам, перші тексти були назавжди втрачені і ніколи не були презентовані широкій публіці.

Життя Валентина карколомно змінилось з початком студентського життя у Луганську. Він вступив до ЛНУ імені Тараса Шевченка на спеціальність журналістика. Там знайшов справжніх друзів, однодумців, цікавих співрозмовників, з якими було можна спілкуватись про мистецтво, грати музику та просто бути самим собою.

Гуртожиток став для нього місцем сили та натхнення, настільки, що навіть його хіп-хоп колектив мав назву їх кімнати – «Кімната 375».

«Юність – це той час, коли посваритись з найкращим другом можна було через різні музичні смаки. Емоції  тоді були «викручені» на максимум», – пригадує він.

За часів рок-н-рольної юності їм надійшло запрошення виступити на фестивалі у Луганську, про який вони зовсім нічого не знали, але бажання перевірити свій матеріал взяло гору. Організаторами заходу виявилася релігійна громада однієї з євангелічних течій християнства і тому хлопці своїм протестним хіп-хоп виступом прикули «особливу» увагу публіки, яка не очікувала чогось подібного. Втім на подив музикантів, їм дали дограти до кінця, а хлопці з того часу стали ретельно обирати місця для виступів.

Вікна кімнати у гуртожитку Валентина виходили на будівлю СБУ у Луганську. На дворі стояла весна 2014 року. Вони стали свідками як маргінали-колаборанти зводили навколо барикади з мотлоху, ходили маршем і скандували: «Ми-расія! Фашизм нє прайдьот! Смєрть бандерам!».

Злість та відраза до всього, що відбувалось навкруги, надихнуло його до написання треку під назвою «Україна понад усе», яка була опублікована у соцмережах. Хлопці позиціонували цю пісню як протест небайдужої молоді Луганська проти проросійської пропаганди, яка стверджувала про одностайну підтримку рф населенням області. Навіть зараз, дев’ять років потому, слухачі коментують та лайкають цю пісню.

«Свій диплом магістра я вже отримував під звуки артилерійських канонад. Тоді ніхто нічого не розумів, події розгорталися хаотично. Єдине що я розумів, що всі проукраїнські налаштовані люди виїжджають. Мені у Луганську також не знайшлось місця», – розповів Валентин.

Наприкінці літа 2014 року він виїхав з рідної Луганщини та більше до неї не повертався. За його спогадами, коли він побачив величезний прапор України над куполом одеського залізничного вокзалу, знову відчув себе вдома. Валентин влаштувався журналістом на місцевий телеканал Одещини.

Ще зі студентських років освоїв комп’ютерну програму для створення музики, а вже на новому місці розпочав писати біти на замовлення.

На подив юнака, його музика користувалася попитом, він знову відчув, що може творити. Протягом 5 років продовжувалася його буденне життя: зранку працював журналістом-кореспондентом, а ввечері він писав музику на продаж. Це не завжди подобалось, адже на музику, створену ним, інколи лягали тексти сумнівної якості.

Він прийняв рішення самотужки створювати україномовний контент під власним ім’ям. Першою такою спробою став ремікс на пісню «Батько наш Бандера», який публіка дуже схвально прийняла. До початку повномасштабного вторгнення росіян залишалось пара років.

Війна прийшла за ним і в Одесу. Злість на ворога знову надихнула хлопця, і в перший тиждень повномасштабного вторгнення він вже писав ремікс на народний хіт «путін–х*ло». Валентин знову відчув жагу до створення нових пісень.

Натхненний національним підйомом та міццю наших Збройних Сил, він розпочав робити танцювальні хіти на загальновідомі українські треки.

Остання його робота, презентована нещодавно, має назву «Вільний Донбас». Ідея щодо створення цієї композиції народилася з музичного мотиву у голові Валентина. Він написав музику і текст, а також запросив до запису свого студентського товариша Єгора.

На питання щодо можливості створити сучасний офіційний, або ж народний гімн Луганщини, молодик відповів, що все можливо. Щодо «лєсоповалу» і його неофіційного гімну області, Валентин вважає, що ця пісня - «культурна спадщина» чужого народу.

«За ці дев’ять років я часто чув від своїх знайомих і друзів з Луганської області, що вони вже харків’яни, кияни, львів’яни, одесити. Ніколи не було і думки про те, щоб стидатись свого походження. Я не можу відректись від Батьківщини, мушу пам’ятати своє коріння, і мій музичний проєкт саме про це», – сказав він.